Вісті Черкащини 
Соратник Бандери та архітектор першої сучасної Служби безпеки в Україні, що відомо про Арсенича-Березовського
Найпотаємніший та непублічний генерал УПА, який протистояв НКВД і гестапо. 23 грудня минає річниця героїчної смерті творця Служби безпеки ОУН та УПА Миколи Арсенича
В огляді “Еспресо.Захід” ви дізнаєтесь більше про Арсенича-Березовського, його підхід до організації, яка стала хрещеною матір’ю СБУ та трагічні обставини смерті.
Ранні роки, активне студентство й утвердження націоналізму
Микола Арсенич-Березовський народився 1910 року в селі Нижній Березів у Станіславщині (нині Івано-Франківська область) та походив зі збіднілої шляхетської родини. Дитинство однолітка Степана Бандери припало на період, коли Галичина оговтувалась від Першої світової війни та поразки визвольних змагань.
Як і чимало однолітків патріотичного гарту, Микола виявлявся здібним до навчання у школі, був пластуном та ввійшов до Української військової організації (УВО). До націоналістів парубка прийняли ще під час навчання у Стрийській гімназії. На той момент, у 1929 році ОУН тільки створили, вона активно вибудовувала підпільну мережу на західноукраїнських землях та відбирала новобранців.
На основах розбудови підпілля та структури безпеки, Арсенич-Березовський і далі навчався: вступив на юридичний факультет Львівського університету та був її студентом до 1936 року. Паралельно з цим працював на посаді редактора газети “Нове село”, яка підтримувала національну свідомість.
Микола Арсенич-Березовський у юності, фото: з відкритих джерел
Микола часто брав участь у студентських ініціативах, через що впадав у немилість польської влади. Після одного з виступів за політичні переконання Микола Арсенич у 1937 році був заарештований польською владою та засуджений до трьох років ув’язнення за належність до ОУН. Покарання він відбував у концтаборі Береза Картузька. Невдовзі після звільнення, 20 березня 1939 року, Арсенича заарештували вдруге — цього разу за участь у Конгресі українського студентства. Уникнути суду й тривалого ув’язнення йому вдалося лише через початок Другої світової війни: 21 вересня 1939 року він вийшов зі львівської тюрми «Бригідки».
Після звільнення Арсенич переїхав до Кракова, де тоді перебував провід ОУН — Степан Бандера, Роман Шухевич, Василь Кук, Микола Лебедь. Саме там, у 1939 році, після проходження спеціалізованого військового вишколу, організованого для керівного складу ОУН, Микола Арсенич разом із Миколою Лебедем створив контррозвідку організації.
Втілення служби безпеки в людському обличчі
Провідники ОУН звернули увагу на Арсенича-Березовського, але не через його яскраві прояви, а навпаки мав репутацію одного з найкращих конспіраторів. Микола не був схильним позиціювати себе як публічну персону. Разом з роботою в підпіллі, вів повноцінну легальну діяльність, що легше відводило підозри.
На нього важко було знайти багато інформації, а в самій організації прямий доступ до Березовського мало обмежене коло людей. Усі ці обставини вдало сумістились в одній людині та підводили його кандидатуру як одну з найкращих для ведення засекреченої розвідувальної діяльності.
В 1944 разом з іншими провідниками ОУН(б) провів переговори з представниками Рейху про спільну боротьбу проти СРСР.
Члени ОУН, фото: Радіо Свобода
З моменту переходу в глибоке підпілля у 1941 році, питання внутрішньої безпеки стало життєво важливим. Тоді Арсенич-Березовський почав фактично формувати Службу безпеки ОУН як окрему, централізовану структуру, а невдовзі очолив її після Миколи Лебедя.
Якщо раніше функції контррозвідки виконували місцеві провідники або бойові референти, то відтепер СБ отримала ієрархічну вертикаль управління, власні інструкції, систему підготовки кадрів і підзвітність лише найвищому керівництву. Новостворені відділення СБ були незалежними від місцевих керівників ОУН, підпорядковувалися тільки по службовій вертикалі.
Починаючи з кінця 1943 — початку 1944 підрозділи СБ починають частково підпорядковуватися місцевому проводу УПА.
Арсенич не був фронтовим командиром у класичному розумінні, але вплив на війну мав не менш значущий. Він працював з агентурою, займався виявленням провокаторів та шпигунів всередині організації, аналізував методи роботи гестапо, НКВД і польських спецслужб.
Арсенич-Березовський був одним з ідеологів нової збройної тактики ОУН після закінчення Другої світової війни. В останньому листі, надісланому Роману Шухевичу 11 січня 1947 року, Микола Арсенич писав про реорганізацію підпілля і перехід до затяжної тактичної боротьби з більшовиками.
Він, зокрема, зазначав: “Якщо ми не піднімемо Схід, то в нас не найдеться гідних наступників нашої боротьби… але на найближчий час перспектив немає і навряд чи будуть протягом найближчих декількох десятків, а може і сотень років”.
Німецькі та радянські органи високо оцінювали роботу розвідки СБ ОУН, відзначали її всюдисущість, уміння своєчасно виявити необхідну інформацію, а в разі потреби — здійснити несподівані збройні заходи. Особливо варто підкреслити те, що СБ створила потужну розгалужену мережу інформаторів та симпатиків серед українського населення, а тому своєчасно була поінформована про основні заходи окупаційної влади.
Берія особисто контролював полювання на голову СБ
Радянські спецслужби двічі рапортували про ліквідацію Миколи Арсенича. Його називали “націоналістом до фанатизму”, якого спецслужби СРСР, як надважливу ціль, виловлювали два роки.
Третій раз про його смерть (уже справжню) доповіли особисто Лаврентію Берії. У полюванні на генерала СБ активно використовували вербування агентів із підпільників, яких змушували до співпраці.
23 січня 1947 року, поблизу села Жуків на Тернопільщині, МДБ знайшли криївку де перебував голова СБ ОУН. На це пішло три дні та сотні чекістів, які оточили ліс поблизу населеного пункту. З Арсеничем були троє: його охоронець, дружина Ганна та зв’язкова Романа Шухевича Стефанія Галушко.
Першим не стало охоронця. Він вибіг зі сховку, щоб відстрілятись від карателів автоматом. Зрозумівши безпорадність ситуації та побачивши їхнє оточення, підірвав себе гранатою.
У підпіллі напряму не пропагували вкорочення свого віку, але одними з головних правил організації полягала у готовності виконати найнебезпечніший чин та гарантувати безпеку для подальшої боротьби. Полон ставав небезпекою не тільки для полоненого, але й усієї визвольної діяльності, тому серед вояків було прийнятим тримати останній патрон для себе.
Обставини були не на боці підпільників і голова СБ це усвідомлював, тому вагання не стримували. Арсенич-Березовський застрелив свою дружину і зв’язкову. Опісля облив криївку гасом, підпалив усі документи та влучив кулею собі у скроню.
З некролога:
“Працьовитість аж до самозречення, всебічність розуму і глибин думки, скромність, рішучість і безоглядність в боротьбі з ворогом – ось головні прикмети його характеру. На полі слави у важкій боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу (УССД) згинув геройською смертю наш Найвищий Діловий Зверхник”.
Між розбудовою ОУН та тінню “Празького архіву”: трагедія Канцлера українського підпілля Омеляна Сеника.
