«Рупор» на стабпункті: як черкаський лікар рятує зір пораненим на фронті

Ігор Чуканов створив собі ім’я в Черкасах без жодної реклами й вже оглянув тисячі пацієнтів. Він лікар‐офтальмолог. Має сімейний бізнес – приватну клініку. Ігор встиг попрацювати й у Черкасах, і в столиці, і за кордоном. Нині він – військовий. Близько двох років працює по стабпунктах. Востаннє бачив родину на день народження сина – цього літа.

Чому став офтальмологом, з якими проблемами звертаються пацієнти, про підтримку рідних і колег та службу в Збройних силах Ігор Чуканов розповів «18000» до Міжнародного дня лікаря, 6 жовтня.

«Рупор» про службу на початку вторгнення й тактичні навчання

Військовослужбовцем лікар став за повісткою. Де її отримав, Ігор вже не пригадує, але це сталося влітку 2022 року. Після з’явився у військкомат для оновлення інформації про себе, пройшов військово‐лікарську комісію. А вже в січні 2023 року потрапив у військо.

Тоді його 32 окрема механізована бригада тільки формувалася, навіть назви не мала. Він прийшов в армію молодшим лейтенантом медичної служби, офіцером відділення медичного постачання медичної роти. Тож працював майже за фахом – виконував роботу фармацевта: отримував ліки, майно, реєстрував їх і списував, працював із документами. Став для побратимів «Рупором».

– Я емоційний, можу голосно говорити. Певно, це мій недолік. Тому й отримав позивний «Рупор», – зізнається Ігор Чуканов.

Бригаду офіційно сформували наприкінці лютого, згодом їй присвоїли почесне найменування – «Сталева». Перебували спершу на Київщині, потім поїхали на злагодження теж у тиловій області, а далі новобранців перекинули на Куп’янський напрямок. Так за час служби Ігор мав із десяток переміщень: на бойові дії й відведень на тилові позиції.

Перед цим був час на роботу у госпіталях Київщини та Харківщини, що було Ігорю в радість, й на навчання, де бійці опановували тактичну медицину. Інструктори вчили їх, як накладати турнікет, тампонувати рани – першої медичної допомоги. Досвідом ділилися і лікарі‐військові, які були в АТО.

– Навчали по тому, що було в наших аптечках. А вони спочатку були не дуже якісні. Пам’ятаєте скандал із китайськими турнікетами? Пізніше вони стали більш надійними. Але якщо турнікет у бійця – недієвий, він не доїжджає на стабпункт. Сюди привозять поранених, а не мертвих, – розповідає Ігор Чуканов.

Робота у стабпункті: день зливається з ніччю

Нині Ігор – начальник евакуаційного відділення. Зі своєю ротою він працював на різних стабпунктах: від приймально‐сортувального до зведеного стабілізаційного пункту.

– На Куп’янському напрямку була «приймально‐сортувальна група», організовували пункт самостійно. Це була хата приблизно за три кілометри до лінії зіткнення. Тоді здебільшого не доводилося виконувати роботу лікаря, набирався досвіду. Якщо не було очних пошкоджень, допомагав вільними руками: розрізав одяг, наприклад, – розповідає Ігор.

Найближче до лінії зіткнення перебуває евакуаційне відділення роти. Його бійці займаються перехопленням поранених з певних точок. Завдання медичної роти – організація стабпункту, амбулаторного прийому, стаціонару й забезпечення евакуації хворих до лікарень.

– День зливається з ніччю, коли працюю у стабпункті. Активна робота починається з вечора і завершується рано‐вранці. Тому що поранених витягують переважно у сіру чи темну пору доби, тоді їх везуть найбільше, – переповідає «Рупор». – Вихідних немає. Всі дні збиваються в один. Дату знаєш точно, а день тижня часто перепитуєш.

Лікарі працюють у стабпункті позмінно, зазвичай по 3–4 дні. Та коли бракувало фахівців, Ігор допомагав рятувати військових майже весь лютий.

Очних травм стало більше через дрони

З грудня 2024 року Ігор – на Покровському напрямку. Тут діє зведений стабпункт, де рятують захисників чотири бригади разом, а це 20 людей персоналу.

– В одній медроті є кілька анестезіологів, в іншій – хірурги й ми компонуємося. Такі лікарі – головні, без них стабпункт не працюватиме. На жаль, спеціалістів можна порахувати на пальцях однієї руки. Бо вони потрібні в госпіталях, лікарнях, і це має бути хороший фахівець із досвідом, – зазначає Ігор Чуканов.

У стабпункті «Рупор» працює як офтальмолог і координатор: викликає евакуаційну команду, формує перелік тих, хто їде і приїжджає, заповнює первинну медичну документацію. За день тут приймають 30–35 поранених. Нині із засиллям дронів побільшало очних травм через дрібні уламки.

– Коли тільки починали працювати у стабпунктах, хлопці отримували поранення через артилерію, КАБи, мінометні обстріли, стрілкові атаки. Не було так багато дрібних уламків, які летять в обличчя. Тож це сторонні тіла в рогівці, кон’юнктиві, – каже Ігор.

З інструментів у нього під рукою – прямий офтальмоскоп, але більше, як він каже, для офтальмолога у стабпункті не потрібно.

– Стабпункт призначений для першої меддопомоги. Інколи вдається видаляти сторонні тіла, але коли є проникаючі поранення, завдання – заклеїти око щитком, зафіксувати все в документації й скерувати пораненого туди, де йому нададуть необхідну допомогу, – пояснює Ігор Чуканов. – Інколи очні ураження непомітні ззовні. Наприклад, відшарування сітківки. Візуально око має нормальний вигляд, але боєць нічого не бачить. У такому випадку чим швидше його прооперують, тим більше шансів врятувати зір і зберегти око як орган. Тому намагаюся уважно оглянути, поставити правильний діагноз і скерувати до фахівця.

«Цікаво, як там у цивільному житті»

Хоча Ігор і говорить, що тепер почувається більше військовим, ніж лікарем, зв’язок з колегами зі своєї клініки тримає. Нещодавно він святкував день народження. Крім привітань у соцмережах, отримав посилку від колег – листівку зі світлиною персоналу та їхніми побажаннями. Час від часу головний лікар комунікує у месенджерах з колегами, аби бути в курсі справ.

– На моє ім’я досі постачальники надсилаються товар, хоча я вже кілька років цим не займаюся. Скеровую тоді на адміністраторок із клініки. Це тяжко назвати керуванням, але обізнаний у справах. Під час зміни я не можу відповідати: керувати і тут, і там важко, – каже Ігор Чуканов.

Крім колег, Ігор радо спілкується з пацієнтами:

– Пишуть досі. Мене чекають і це дуже приємно. Коли маю можливість, відповідаю всім, – додає офтальмолог.

Найбільшою підтримкою для Ігоря є сім’я: його дружина й два сини, мама, яка нині керує в клініці. Найближчим військовий телефонує щодня, щоб почути, як тут, у Черкасах. Востаннє приїздив у рідне місто на кілька днів влітку на день народження сина.

– Наші розмови – про все. Кажу їм, що в мене все добре. Запитую, як у них справи, яка погода. Розповідаю меншість з того, що відбувається тут. Навпаки цікаво, як там у цивільному житті. Сумую за ним. Раніше набридала рутина: робота, дім, робота. Зараз її немає. Тут максимально цікаво, але такого нікому не побажаєш, – розповідає Ігор.

Читайте також. Коли час йде на хвилини: історії трьох порятунків від надзвичайників Черкаської області.

«Біологію любив завжди»

Крайня операція, яку Ігор Чуканов виконував у цивільному житті, була на початку 2023 року. До війни він їздив на конференції, ділився досвідом з колегами, нині ж вимушено пріоритет інший. Проте Ігор встигає цікавитися дослідженнями сітківки, лазерними втручаннями. Свою професію він свідомо обрав ще у 8–9 класі.

– Я не був відмінником, більше мав четвірок, ніж п’ятірок чи трійок. Але точно знав, що хочу бути лікарем. Біологію любив завжди, а з хімією треба була допомога. Тоді мама знайшла гарного репетитора і завершилося все так, що в мене списували відмінники, – пригадує черкащанин.

Чому склалася така дружба з наукою, Ігор не замислювався. Каже: предмет вчиться, коли подобається. Хоча за цей час змінив своє ставлення до історії:

– Тепер розумію, що історію треба було вчити тоді. Тому що вона наздоганяє і б’є копняком. Тільки доганяє не лише тебе, а всю націю. Я завжди казав: війна це наш невивчений урок з історії. Вона помилок не пробачає. Сьогодні ми маємо свій урок історії.

Далі було шість років навчання в Тернопільському національному медичному університеті та ще два роки інтернатури у лікарнях Черкас і Києва. Після Ігор Чуканов працював у поліклініці Третьої міської лікарні та одній із приватних клінік міста.

– Там і зустрів Тетяну Петровську. Я їй вдячний як наставниці, яка навчила вчитися, читати правильні книжки, що дало мені хороший поштовх до знань, – каже Ігор. – Починаючи з інтернатури все швидко сподобалося. Тоді зрозумів, наскільки офтальмологія – важлива галузь. Ока у людини два і запасне, на жаль, не поставиш. Тому треба старатися зберегти цей зір.

Чехія не Україна або чим відрізняється наша медицина

Ще у 2017 році Ігор з дружиною Анею виїхали в Чехію на заробітки. Він продовжував працювати офтальмологом у приватній клініці. Каже, що доступ до безоплатної медицини там і в Україні кардинально різниться.

– Це був кінець робочого дня. До мене зайшов пацієнт, який скаржився, що має зіниці різного розміру. Спершу здалося, що це проблема неврологічна, не очна симптоматика. Та оскільки пацієнт прийшов, я його оглянув. Дивлюся всередину, а в тому оці, де розширена зіниця, стороннє тіло. Це був метал, який вже почав окиснюватися і давати такі симптоми. Травма сталася не день і не два тому, а місяць. В Україні такого ніколи не бачив. У нас справа проста: зробили рентген і негайно прооперували. А в Чехії, щоб потрапити в лікарню, можуть минати місяці, – зазначає Ігор Чуканов.

Не пристосувалася родина і до ритму життя за кордоном. Тому за рік повернулася в Україну й у 2019 році відкрила свою справу – приватну клініку «Oko Family». Співзасновник і головний лікар Ігор Чуканов займався здебільшого медичною частиною: «приймав пацієнтів скільки міг». Свій пул пацієнтів клініка отримала, зокрема, завдяки офтальмологині Людмилі Чукановій – мамі Ігоря. Він каже, що активної реклами клініка ніколи не мала: ні на білбордах, ні в медіа. Єдине що є – сторінки в соцмережах, які тільки‐но починають наповнювати.

– Пацієнтів через мої руки пройшли тисячі. Комусь допоміг, комусь ні. Іноді прикро, доводиться розводити руками. Розумієш свою безсилість у деяких випадках, бо не можеш допомогти. Багато очних захворювань закінчуються сліпотою, бо запущені. Якщо людина осліпла від глаукоми, де б вона у світі не була, ніхто не допоможе. Відмирає «ланцюжок», який веде інформацію від ока до головного мозку, – пояснює офтальмолог.

Основні ж офтальмологічні проблеми – це погіршення зору: близорукість, далекозорість, астигматизм тощо. Лікар каже, що багато захворювань можна виявити на ранньому етапі, коли вони ще не дають погіршення зору. Зазвичай їх помічають під час планових оглядів. Ігор Чуканов радить раз у рік відвідувати офтальмолога.

«У нас тут свій зоопарк»

Нині «Рупор» із побратимами живуть в глухому селі, де немає зв’язку, але працює «старлінк». Це їхній прихисток між змінами у стабпункті, хоча телефонної роботи й тут вистачає. Мають зо п’ять котів і кошенят, чотири собаки.

– Котяро, іди. Нє, не лізь в обличчя, – сміючись у слухавку говорить Ігор, відганяючи «Фенікса». – Як кажуть, в армію зі своїм котом не їдуть, тобі тут видадуть. У нас свій зоопарк.

У планах військових лікарів – відкрити ще один стабпункт. Тому зараз намагаються зібрати кошти на майно: принтер, який друкуватиме первинну документацію для поранених, ноутбук, канцтовари тощо. Відправити донат на збір лікарів можна на картки:

• ПриватБанку 4149499095757611;
• Монобанку 4441111155390523.

– Мотивує патріотизм і відчуття боргу перед державою. Честь не дає піти в СЗЧ і ще кудись, – каже Ігор Чуканов. – Кожен виконує свої завдання, наскільки може. Та все ж роботу виконують хлопці на передку. Але без евакуації й прийому у стабпункті вони б не доїжджали до лікарень. Так, працюючи тут, відчуваю свою важливість.

Світлини з архіву героя

18000

Читайте також: Від рятувальника до воїна: земляк із Тального про службу в 158-й бригаді

Читайте нас також в Telegram!