Вісті Черкащини 
Письменник, який здивував Європу, але так і не став своїм у Львові: ким був Леопольд фон Захер-Мазох
9 березня 1895 року помер австрійський письменник Леопольд фон Захер-Мазох – автор популярних романів і новел, зокрема й на еротичні теми. Він народився у Львові, який тоді був частиною Австрійської імперії, і саме тут – у місті та його околицях – минули перші роки життя майбутнього письменника. Його твори викликали захоплення, обурення й гарячі дискусії, а ім’я стало назвою цілого психологічного явища. Попри світову славу, постать автора “Венери в хутрі” й досі залишається суперечливою
Еспресо.Захід розповість більше про особливості життя й творчості Леопольда фон Захер-Мазоха.
Народження у Львові й хворобливість
Леопольд фон Захер-Мазох народився 27 січня 1836 року у Львові. Тут його батьки – директор Львівської поліції Леопольд Захер і донька професора й тодішнього ректора Львівського університету Франца фон Мазоха, об’єднавши свої прізвища в одне, прожили до часу, поки їхньому синові не виповнилося 12 років.
“Малий Леопольд був дуже кволим і хворобливим, психічно неврівноваженим, отож батьки не покладали особливих надій на те, що він житиме, – свого часу розповідала Еспресо.Захід перекладачка творів Мазоха українською Наталка Іваничук. – Але віддавши сина годувальниці, українській селянці Гандзі в підміське село Винники, вони тим самим врятували його не лише фізично, а й розвинули духовно. Гандзя виходила хлопця, збудила його уяву завдяки постійним мандрам у світ пісень, казок, легенд, прищепила йому любов до української мови. Згодом, уже будучи письменником, Леопольд фон Захер-Мазох багато з почутого з вуст улюбленої годувальниці вплете в канву своїх німецькомовних новел, які подарують йому загальне визнання”.
Коли ж родина переїхала до Праги, хлопчик вивчив німецьку мову, якою потім і писав свої твори.
Дитинство, що сформувало уяву
У батьківському домі Леопольд виховувався в атмосфері Просвітництва та лібералізму, характерної для часу правління цісаря Франца-Йозефа. Вже в дитинстві у ньому почали проявлятися схильності, які потім і зробили його знаменитим. Захер-Мазоха приваблювали ситуації жорстокості, йому подобалося дивитися на картини із зображенням страт, а улюбленою читанкою були житія мучеників.
Важливою особистістю його дитинства стала родичка з боку батька, графиня Ксенобія, яка була водночас надзвичайно гарною та жорстокою жінкою. Одного разу, граючи у схованку зі своїми сестрами, він сховався у спальні графині і став свідком того, як спочатку графиня привела туди коханця, а через кілька хвилин у спальню вдерся її чоловік з двома друзями. Графиня побила та вигнала трьох непроханих гостей, коханець втік, а Леопольд необачно видав свою присутність, після чого графиня побила і його. Проте від її ударів хлопчик відчував незрозуміле задоволення. Чоловік незабаром повернувся, а Леопольд, сховавшися за дверима, чув удари батога та стогони графа. Образи і батога, і хутра, яке полюбляла носити графиня, стали постійними мотивами у творчості Захер-Мазоха, а жінок він з того часу сприймав як таких, що можна водночас і любити, і ненавидіти.
“Жодна жінка не є настільки доброю або злою, щоб не бути кожної хвилі здатною як до диявольських, так і до божественних, як до найбрудніших, так і до найчистіших думок, почуттів, вчинків. Жінка, попри весь поступ цивілізації, залишається такою, якою вона вийшла з рук природи, вона має характер дикуна, який є вірним і невірним, великодушним і жорстоким, залежно від почуттів, які зараз над ним панують. У всі часи лише серйозна, глибока освіта творила моральний характер. І так мужчина, навіть коли він корисливий, коли він зловмисний, завжди дотримується принципів, а жінка дослухається до почуттів. Не забувай цього і ніколи не почувайся безпечно біля жінки, яку кохаєш”, – писав в одній з новел Леопольд фон Захер-Мазох.
Освіта й перші книги
Захер-Мазох був успішним учнем і студентом. В університетах Праги та Ґрацу, куди переїхав 1854 року, він вивчав юриспруденцію, математику та історію, і у віці 19 років став доктором права. Ставши приват-доцентом в університеті Ґрацу, він 1858 року анонімно опублікував роман “Одна галіцька історія. Рік 1846”. З того часу Захер-Мазох щорічно створював по книзі, а то й більше, експериментуючи з найрізноманітнішими літературними жанрами. Він писав історичні дослідження (наприклад, “Повстання в Ґенті в часи правління Карла V”), п’єси, фейлетони, літературно-критичні твори. Був засновником і редактором декількох журналів, які, проте, виходили недовго.
Як стверджують літературні енциклопедії Німеччини та Австрії, 1860 року Леопольда фон Захер-Мазоха запросили читати лекції з історії у Львівському університеті. Однозначної думки серед науковців, чи прийняв він те запрошення, немає, але на таку можливість вказують наявні в його творчості враження від Галичини саме дорослого чоловіка, а не хлопчака.
Певний час Захер-Мазох суміщав академічну кар’єру з письменництвом, бо літературна та видавнича діяльність не приносила йому достатнього прибутку. Але після успіху в читачів роману “Дон Жуан з Коломиї” (1872), написаного французькою мовою й опублікованого в одному з паризьких журналів, вирішив повністю присвятити себе літературі.
Шлюб, скандали і фінансові труднощі
Леопольд фон Захер-Мазох одружився зі своєю палкою прихильницею Авророю фон Рюмслін. Марнославна, жадібна до грошей, одягу та візитів у вищий світ, Аврора також почала писати, взявши собі псевдо Ванда фон Дунаєва (ім’я героїні “Венери в хутрі”). Згодом вони уже разом підписувалися під низькопробними новелками прізвищем Захер-Мазох, не зазначаючи імені.
За словами Наталії Іваничук, непомірні вимоги дружини привели письменника до злиднів і змусили зайнятися звичайним заробітчанством. Він опустився до рівня порнографії і почав писати невибагливі новели, одягаючи своїх героїнь у колоритні гуцульські кацабайки та хустки і присмачуючи розповідь батогами та канчуками, за що отримав характеристику “батько однієї перверсії”. Довівши Леопольда фон Захер-Мазоха до такого стану, Аврора покинула його (згодом вона написала популярні у читачів мемуари “Повість мого життя”). А сам письменник одружився з молодшою за нього на 20 років гувернанткою своїх дітей, з якою проте теж не зазнав щастя.
1881 року Захер-Мазох оселився у Лейпцигу і решту життя провів у Німеччині.
фото: queens
Творчість між романтизмом і провокацією
Творчість Захер-Мазоха належить до епохи, коли на тлі розквіту промисловості, пишноти життя нової буржуазії та занепаду села інтелігенція жила у світі, де поєднувалася ідеалізація сільського життя з матеріалістичними та епікурейськими тенденціями, а чуттєвість і кохання стали центром і метою людського життя. Переживання особистого життя Захер-Мазоха, який отримував патологічну сексуальну насолоду від підкорення фізичному та емоційному насильству з боку жінок, знайшли своє відображення в його творах. Майже автобіографічний характер носять романи “Розлучена жінка” (1870) та “Венера в хутрі” (1870). Зокрема, в основу “Розлученої жінки” лягло пережите й вистраждане під час роману з Анною фон Коттвіц, а на “Венеру в хутрах” письменника надихнула інтриґа з Фанні фон Пістор.
Твори Захер-Мазоха перекладалися на багато європейських мов та видавалися масовими накладами. Особливо популярним він був у Франції. Його творчість високо оцінювали Еміль Золя, Ґюстав Флобер, Альфонс Доде, Александр Дюма-батько і Александр Дюма-син. 1886 року з рук президента Франції Захер-Мазох прийняв орден Почесного Легіону.
Формування феномену мазохізму
Ім’я Леопольда фон Захер-Мазоха стало всесвітньо відомим завдяки не лише літературним творам, а й дало найменування окремому явищу в нашому суспільстві, суть якого зводиться до активно-агресивної поведінки в любовному акті жінки та пасивно підпорядкованого мужчини. А означив це явище терміном “мазохізм” віденський психіатр і судово-медичний експерт Ріхард фон Крафт-Ебінг у книзі “Нові дослідження в галузі сексуальної психопатії”, що побачила світ у 1890 році. Спричинило такий погляд вченого те, що “фон Захер-Мазох дуже часто робить цю зовсім недосліджену наукою перверсію предметом зображення в своїх романах і новелах”.
Коли Леопольду фон Захер-Мазоху було за 50 років, його психічне здоров’я почало погіршуватися, і останні роки життя він провів під наглядом психіатрів.
Наприкінці життя Захер-Мазох переїхав до Німеччини, де проживав у Лейпцигу, Ліндау та інших містах. Згідно з офіційними повідомленнями, він помер у Ліндхаймі 9 березня 1895 року, залишивши після себе суперечливу спадщину. Але є інша версія, що його земне життя закінчилося у притулку в Мангеймі в 1905 році. Незвичність його долі не закінчилась і на цьому – як стверджують, урну з його прахом знищила пожежа 1929 року.
В останні роки життя його літературна слава вже згасла, однак ім’я залишилося відомим завдяки новому терміну “мазохізму”. Хоч Захер-Мазоху і не сподобалися твердження психіатра Крафт-Ебінга, адже для Леопольда – це не було якесь відхилення – це було його життя, яке він сприймав через призму романтизму та описував свої переживання у літературних творах.
Захер-Мазох і Галичина
Захер-Мазох увійшов до історії літератури не лише як виразник мазохізму. Для німецької літератури він відкрив народне життя Східної Європи. Він докладно вивчав мову, звичаї та перекази народів Галичини. Найкращі новели з народного життя входять до збірки “Галицькі оповідання” (1876), “Єврейські оповідання” (1878), “Польські єврейські оповідання” (1886). Ці твори повні симпатії до нижчих верств населення Галичини.
Відомий тогочасний галицький журналіст і літератор Лев Сапогівський у львівському часописі “Зоря” 1880 року так писав про письменника: “Захер-Мазох перший з чужинців звеличив наш народ з такою любов’ю, якої тяжко навіть межи нашими авторами знайти”.
Наприклад, в оповіданні “Жіночі образки з Галичини” він писав про українців: “Між Доном і Карпатами живуть вроджені демократи. Ні візантійський імператор, ні варяги, ніякий король Польщі не зламали їхнього духу, не підкорили їхньої свідомості…”
Суперечлива спадщина й (не)визнання у Львові
У наш час перші переклади творів Захер-Мазоха українською мовою з’явилися 1994 року. Журнал “Всесвіт” тоді опублікував повість “Дон Жуан з Коломиї” (переклад з німецької Наталії Іваничук) та “Жіночі образки з Галичини” (переклад з німецької Івана Герасима).
1991 року Роман Віктюк, Ігор Подальчак та Ігор Дюрич заснували у Львові творче об’єднання “Фонд Мазоха”, який успішно діє дотепер, уславившись низкою гучних і скандальних мистецьких акцій.
На місці будинку, де народився майбутній письменник, тепер стоїть відомий у Львові “Ґранд-Готель”. Хоча дехто стверджує, що це сталося на теперішній вулиці Коперника, але останні архівні дослідження заперечують це.
Від 8 квітня 2008 року у Львові працює “Мазох-кафе”. Кафе має два тематичні зали – перший поверх і підвал – на 50 місць. На стінах – еротичні зображення та цитати Мазоха і речі, пов’язані з “мазохізмом”. Зокрема, зображення відомих графік польського письменника та художника з Дрогобича Бруно Шульца. У 2019 році власники кафе відкрили у тій же будівлі готель, двері якого прикрашені “кров’ю”, а кімнати мебльовані великими ліжками та декоровані ланцюгами й кайданами. Скульптура біля кафе “Мазох” є єдиним публічним визнанням письменника.
фото: ua.igotoworld
Як сказав Радіо Свобода львівський екскурсовод Андрій Маслюк, спадщина Мазоха залишається значною мірою табу в країні, де релігійні підвалини досі є непорушними.
“Через залізну завісу багато місцевих героїв не відповідали штучно створеному радянському менталітету, а тому не пропагувалися, що в підсумку призвело до їхнього забуття, – переконаний Маслюк. – Мазоха насправді тільки відкривають нові покоління”.
