Вісті Черкащини 
Проти Москви з різцем і долотом: 74 роки тому загинув іміджмейкер УПА, воїн Ніл Хасевич
Ніл Хасевич – видатний український художник-графік, активний громадський і політичний діяч, член ОУН та боєць УПА, Лицар Срібного Хреста Заслуги
“Еспресо.Захід” розповість про художника, який свідомо замість долі богемного митця обрав долю митця-повстанця і загинув, закарбувавши свої ім’я в історії як в історії українського мистецтва, так і українського визвольного руху. Посмертно
4 березня 1952 року у повстанському схроні коло села Сухівці на Рівненщині загинув головний художник УПА, видатний український графік Ніл Хасевич. За однією з версій чекісти закидали криївку, де разом з двома побратимами перебував художник, гранатами, коли повстанці відмовилися добровільно здатися. За іншою – воїни добровільно пішли з життя, щоб не потрапити до рук кагебешників живими. Так чи інакше, ті привезли тіла загиблих до Клеваня, де кинули під деревами для залякування місцевих мешканців, а тоді вивезли в невідомому напрямку. Де прислужники системи поховали тіло митця – невідомо донині.
А маніакальна настанова у радянського режиму знищити митця з’явилася в 1951 році, коли роботи Ніла Хасевича вийшли за межі СРСР ( а саме фотокопія його альбому “Волинь у боротьбі” з розповіддю про боротьбу УПА) та потрапили до рук делегатів Генеральної асамблеї ООН й іноземних дипломатів, а потім ще й вийшли у збірнику “Графіка в бункрах УПА” (Філадельфія, 1952 рік). Серед упівців ходили чутки, що альбом Ніла Хасевича “Волинь у боротьбі” переглядав особисто Йосиф Сталін і побаченим був вкрай невдоволеним.
У травні 1951 року практично всі управління МГБ Західної України отримали розпорядження розшукати автора малюнків і припинити його антирадянську діяльність. До документа була додана і фотокопія альбому. Відтак радянські спецслужби активізували усіх свої стукачів, обіцяючи їм почесті, посади та нагороди.
Однак викрити місце сховку допоміг випадок – розшифрували документи, знайдені в одній із демаскованих на Рівненщині криївок, де зокрема йшлося і про заготівлю для художника необхідних для роботи 5 кілограмів паперу та вишневого дерева.
Звістка про загибель Ніла Хасевича (який мав псевдо Бей-Зот, Левко, Рибалка, 333, Старий, Джміль) швидко облетіла всі повстанські загони. Реакцію побратимів на цю подію зафіксував у своїх мемуарах “Наше життя і боротьба” провідний член Організації Українських Націоналістів Василь Галаса: “Для нас його смерть була однією з найболючіших втрат. Другого такого не було у всій Воюючій Україні”.
Мистецтво як суть
фото: Відкриті джерела
Ніл Хасевич народився 25 листопада 1905 року на Рівненщині, навчався у духовній семінарії і перші уроки малювання отримав в іконописній майстерні. Однак у 13 років разом із мамою потрапив під потяг. Мама загинула, а він втратив ліву ногу вище коліна, для якої згодом – уміючи вирізати з дерева – самостійно виготовив дерев’яний протез.
Всі кошти, які отримав як компенсацію за нещасний випадок, Хасевич використав у перспективі для освіти. Зосібна – для навчання на графічному факультеті Варшавської академії прикладних мистецтв. Ненамарно. Уже упродовж 1930-х років художник (який працював у різних жанрах – станковій графіці, книжковій ілюстрації, портреті) презентував свої роботи на кількох десятках виставок у Празі, Берліні, Варшаві, Парижі, Лос-Анджелесі, Чикаго, Нью-Йорку та здобув міжнародне визнання. Зокрема, був відзначений багатьма міжнародними дипломами та престижними нагородами, серед яких премія “Ватикан” за полотно “Прання” (1931) та третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр у Варшаві (1937). Особливо прославився як майстер деревориту.
Утім попри те, що був успішним і знаним митцем, Ніл Хасевич також знаходив час для занять громадською і політичною роботою: входив до Волинського українського об’єднання та до ОУН. У 1943 році долучився до підпільної роботи і став членом центрального і крайового проводів ОУН. Талановитий пропагандист, очільник повстанських друкарень, редактор, Ніл Хасевич ілюстрував повстанські журнали “Хрін” та “Український перець”, оформляв летючки, листівки, підпільні видання, випустив альбом карикатур та дереворитів – гравюр на дереві. А також розробляв проєкти прапорів, печаток, бланків для повстанців.
Про нього пишуть, що був активним діячем УПА, відповідальним за створення її символіки, оформлення підпільних видань та видання підпільного журналу “До зброї” (1943-1952). Він став головним художником українського визвольного руху, відповідаючи за візуальний стиль ОУН та УПА і розробив ескізи майже всіх нагород УПА та УГВР.
Також цей митець є автором дизайну бофонів — облігацій чи квитанцій добровільної позики населення на потреби УПА, які фактично виконували роль “повстанських грошей” і були важливим елементом підпільної фінансової системи. “Працюючи в неймовірно несприятливих умовах — у бункерах, землянках і криївках, з примітивною підпільною друкарською технікою, він створив понад 240 графічних праць (зокрема близько 150 дереворитів воєнної та повоєнної доби). У своїх роботах він майстерно поєднував тогочасні європейські шрифти зі старим кириличним письмом українських манускриптів та стародруків, створюючи унікальний український графічний почерк”.
“У своєму житті я втратив уже все, – писав Ніл Хасевич, – але як довго залишиться бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися зброєю, але б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся в той час, коли багато сильних та здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються”.
Коли таємне стає явним
фото: з відкритих джерел
У квітні 2017 року Генеральна прокуратура України розпочала розслідування за фактом вбивства художника УПА Ніла Хасевича. Кримінальне провадження відкрили за заявою організації “Національний центр правозахисту”, котрій раніше вдалося отримати частину архівних документів, які підтверджують, що операцією облави на криївку з Нілом Хасевичем і ще двома повстанцями у 1952 році керував Борис Стекляр.
Властиво, після ухвалення закону про доступ до документів радянських репресивних органів Стекляр звертався до суду, щоб обмежити доступ до його особової справи. Але на засідання у серпні 2016 року не з’явився, а згодом забрав свою заяву
Борис Стекляр – полковник КДБ СРСР, який у 40—50 роках XX століття був одним із головних борців з Українською повстанською армією на Рівненщині. Вийшов у відставку 1976 року як начальник відділу управління КДБ Рівненської області. Протягом наступних 33 років очолював міжнародне агентство “Інтурист” по місту Рівне та області.
Обвинувачений помер 18 січня 2018-го у віці 95 років, так і не дочекавшись вироку суду.
