Подружжя Гладкових з Тального працює на власному СТО

«Для мене хороший механік – як хороший лікар»

У більшості представниць прекрасної статі слово «коробка» асоціюється з одягом, взуттям, всякими дрібничками. А от для тальнівчанки Віти Гладкової «коробка» – це перш за все механізм для зміни швидкості в автомобілі, тобто коробка передач. Віта – єдина жінка в Тальному, яка вміє їх розбирати і ремонтувати. Нещодавно вона зі своїм чоловіком Віталієм відкрили станцію технічного обслуговування легкових автомобілів у Тальному, гарні відгуки про яку швидко поширилися не лише містом, а й округою.
– Відколи купив цю машину, обслуговую лише у Віталія. Спершу він працював слюсарем на різних СТО, то я дзвонив і привозив машину. Тепер Віталій відкрив власну справу. Дуже радий за нього. Для мене хороший механік – як хороший лікар. Він завів двигуна, і вже знає, що зламалося. До того ж, він завжди чесний та порядний з клієнтом, – каже Олександр, забирає автівку після заміни генератора.
Поки Віталій возиться з клієнтами, що вистроїлися в чергу біля автомайстерні, Віта з радістю проводить всередину, показує стелажі, де акуратно складені різноманітні інструменти, колись хатні меблі знайшли собі друге життя і служать тут для найрізноманітніших дрібних деталей. У просторій майстерні чисто, світло і, здається, ще пахне фарбою. На оглядову яму заїжджає «Пежо».

За чашкою запашної кави жінка починає свою історію:
– Ми з Віталієм жили за 500 метрів одне від одного, проте не були знайомі. А потім разом відпочивали в одній компанії та й почали дружити. Ні, навіть не дружити, почали разом жити, а через кілька років одружилися, згодом у нас народилася донечка. Коли ми познайомилися, Віталій працював на СТО у Василя Запорожця. Вдень він навчався в коледжі, а після обіду крутив гайки.
– Ну да, зранку – на пари, а потім на роботу, – додає чоловік з оглядової ями. –Хотів мати власні гроші, пішов заробляти.
Сюди ж на роботу попросилася і Віта: прибирати, каву варити. Справа, якою займався чоловік, завжди цікавила молоду жінку. Вона увесь час уважно спостерігала за процесом та слухала розмови хлопців-майстрів. Інколи навіть бралася допомагати. А потім відчула, що зможе на рівні з хлопцями ремонтувати авто і попросилася у «слєсарку».
– А власник мені й каже: «Зараз приїжджає машина, якщо знімеш коробку, будеш працювати слюсарем. Не знімаєш – не будеш!» – згадує Віта. – Я не тільки зняла, я її ще й розібрала. Навіть мій чоловік на той час до коробки не брався. Я змогла, не знаю, звідки у мене ці здібності. Я нічого в Інтернеті чи книжках не дивилася. Воно мені просто само від себе дається. А ще, звичайно, велика підтримка чоловіка та віра в мене. Я її постійно відчуваю.

Через 10 років спільної праці на різних СТО, (Віта деякий час працювала також на автомийці), молоді люди спромоглися відкрити власну майстерню. Приводом став, як зізнаються, карантин. Коли довелося сидіти кілька місяців без роботи, тоді й з’явилася думка працювати на себе. Почали шукати приміщення, розглядали різні варіанти. І зрештою у спілці з Володимиром Дзигою, що займається електрикою в автомобілях, зупинилися на приміщенні колишньої заготконтори, що здавалася в оренду. Заручившись підтримкою Віталійових батьків, разом з якими живуть в одному будинку, почали власну справу. Орендували приміщення, зробили ремонти і почали працювати. Ремонт ходової, коробки передач, двигуна – все під силу на СТО у Віталія. Є також напівавтомат для зварювальних робіт. У планах організувати розвал-сходження, докупити необхідний інструмент, утеплити приміщення.
–Скажемо, початок є, а далі – час покаже. Було б непогано, аби держава давала кредити під невисокі відсотки, можна було б збудувати новий сучасний бокс і працювати, – ділиться жінка. Зараз, коли роботу організували, Віта більше часу приділяє донечці та хатнім справам. Таке бажання її чоловіка.
На запитання, що головне у роботі з клієнтами, 31-річна Вікторія відповідає: «Чесність і порядність». «В такому випадку нічого не заробиш», – заперечать скептики. «Заробиш!» – впевнене подружжя Гладкових.
PS: Виконуємо прохання Віталія та Віти, які передають щиру вдячність Гладковій Надії Михайлівні та Валерію Юрійовичу, батькам Віталія, за підтримку та допомогу.

Ліна ЯЛОВСЬКА