Вісті Черкащини Подолання ПТСР та відновлення ментального здоров’я: як реабілітація середньовічним боєм допомагає ветеранам
Історичний спорт здатний реабілітовувати і повертати до життя. Проєкт “Бугурт Січ”, який проводить бої у лицарських обладунках, стає популярним серед військових та ветеранів
Еспресо поспілкувався з засновниками “Бугурт Січі” та тренерами, які навчають військових цього витонченого мистецтва.
Олена Кречет, співзасновниця та керівниця проєкту розповідає, що створили організацію ще в 2021 році, напередодні повномасштабної війни. Ідея належала Ігореві Парфоньову, чемпіонові світу з бугурту, нині ветерану.
“Тоді він ще не був військовим і ветераном, але ми всі добре бачили, як такі практики допомагають саме ветеранам. Проте початок повномасштабної війни відтермінував розвиток ініціативи”, – пригадує Олена Кречет.
Вже через декілька місяців, у 2022 році більшість з команди пішли захищати країну. Залишилися лише двоє засновниць, які працювали на волонтерських проєктах і не могли повноцінно розвивати організацію.
“Повернутися до ідеї вдалося у 2023 році, коли нам сказали, що лицарські бої – це найкраща практика для подолання посттравматичного стресового розладу (ПТСР) та відновлення ментального здоров’я”, – пригадує Олена.
Три в одному: спорт, історія та психологія
Вона наголошує, що ініціатива не зводиться лише до спорту, йдеться про комплекс програм, які дають свій результат.
“Наша спільнота – це не лише про спорт. Вона про історію, наше коріння, сенси, деколонізацію від російської історії. Історичні лицарські бої – це не окрема альтернатива психології чи реабілітології. Ми працюємо комплексно – терапія, відновлення соціальних зв’язків, цікаві заняття. У межах спільноти проводять майстер-класи – від каліграфії до ковальської справи, організовують інтеграційні заходи, ми їх називаємо “Січовими ватрами”. Ветерани грають у середньовічні настільні ігри, варять борщ за старовинними рецептами, беруть участь у ретритах навчаються сам української каліграфії”, – розповіла засновниця проєкту “Бугурт Січ”.
фото: надав Владислав Романецький
Головна мета проведення таких лицарських поєдинків для ветеранів – створити безпечне середовище, де люди можуть прийти зі своїм досвідом і травмами та знайти підтримку.
“Хтось хоче тренуватися, хтось, просто подивитися або спробувати себе в іншій справі”, – пояснює Олена.
Ще одна особливість проєкту – адаптивність тренувань. Наприклад, якщо людина має ампутацію руки, її суперник теж відкладає щит і б’ється лише мечем. Якщо хтось у кріслі колісному, бій відбувається сидячи. Головне, щоб усі тренувалися разом, а не окремо. Це формує відчуття повноцінної участі у спільноті”, – кажуть у “Бугурт Січі”.
Зараз тренування проходять у Києві.
“Маємо партнерів у Івано-Франківську, Звягелі, Вінниці. Плануємо запускати Одесу, Чернівці, Львів, Дніпро. Це складний процес, але ми поступово розширюємося. Ідея полягає в тому, щоб будь-який ветеран міг прийти у клуб і знати, що його приймуть, зрозуміють і допоможуть інтегруватися”.
Як працює реабілітація середньовіччям
Олена додає, що знає про позитивні результати від занять лицарськими боями.
“Ми бачимо, як зменшується напруження, полегшуються нав’язливі спогади, покращується сон. Це дуже важливо для тих, хто має ПТСР. Запит від ветеранів перевищує наші можливості, але ми крок за кроком рухаємося до того, щоб охопити якомога більше людей. Для нас головне – створювати простір сили, безпеки і сенсів”, – зазначила Олена Кречет.
Не з чуток про те, як лицарські бої допомагають ментально відновитись після війни, знає один з тренерів “Бугурт Січі”, ветеран Владислав Романецький. Декілька місяців він вже тренує ветеранів.
фото: надав Владислав Романецький
“Заняття середньовічним боєм у “Бугурт Січ” для багатьох ветеранів стало частиною реабілітації. Під час лікування я помітив позитивні зміни у власному фізичному та психологічному стані. З часом тренування почали приносити справжнє задоволення, з’явилося бажання займатися цим більш серйозно. Так виникла дружба з командою, на яку завжди можна покластися”, – розповідає ветеран.
Уже декілька місяців він сам тренує ветеранів, які проходять лікування та відновлення. Це для Владислава стало новим етапом життя. Його власний шлях також був непростим. Майже вісім років служби, спершу в підрозділах МВС, а згодом у війську. Поранення отримав на авдіївському напрямку та у Вовчанську під час повномасштабної війни. Після лікування та демобілізації зосередився на допомозі побратимам.
фото: надав Владислав Романецький
“Тренування з середньовічного бою мають чітку структуру. Все починається з інструктажу та розминки, після чого новачкам показують базові удари. Далі учасники переходять до двобоїв, адже саме контактні бої становлять суть “Бугурту”. Використовуємо спеціалізоване захисне спорядження, яке повністю закриває тіло та мінімізує ризик травм. Зброя різноманітна – одноручні та дворучні мечі, алебарди, сокири. Кожен може спробувати різні варіанти та обрати ту зброю, яка більше до душі”, – розповідає Владислав.
“Заняття проводяться як у спеціально обладнаній локації, так і в реабілітаційних центрах та лікарнях. Це допомагає ветеранам знайти мотивацію, відволіктися від проблем та знову відчути смак повноцінного життя. Завдяки цьому мікроклімату у наші спільноті, ти відчуваєш себе серед своїх. Нема відчуття, хоч це і бій, що тут є якась небезпека”, – каже Владислав.
Займатись лицарськими боями ветерани можуть, як на певних локаціях, так і в реабілітаційних центрах, куди приїжджають тренери.
“Серед усіх методів реабілітації саме бугурт допоміг мені найбільше. Я вихлюпував емоції, віддавав усе, що накопичилось, і це мене дуже заспокоювало. Я знаю по собі, як це працює”, – каже він.
Ветеран розуміє стан тих, хто приходить на тренування, бо сам пройшов цей шлях. Тому він намагається створити для інших таку атмосферу, де можна відчути позитивні зміни.
фото: надав Владислав Романецький
“Є спеціалісти, які навіть рекомендують спробувати займатись таким видом реабілітації. Це як у будь-якому хобі, комусь не підходить навіть малювання. А тут хтось пробує й розуміє, що це його. Дуже важливо, у бугурті немає прірви. Тут усі свої. Ніхто не питає провокативних речей: “А де ти служив?”, “Що робив?”. Ми можемо знати одне про одного, але конфліктів через це не виникає. Це спільнота, де всі підтримують один одного”.
До спільноти можуть долучатись не лише військові ветерани, а й цивільні.
