Вісті Черкащини 
Після років полону: історії тих, кого Україна дочекалася
Люта негода накрила українські регіони у четвер, 5 лютого. Пронизливий мороз і засніжені дороги. Автобуси зі звільненими з російського полону затримуються. Але для сотні людей ці години очікування — ніщо у порівнянні з гіркими роками невідомості.
Найгучнішим серед натовпу був голос пана Івана. Свого сина він чекав три роки і три місяці. Увесь цей час — лише одна надія почути: “Ваш син повертається з полону”.
Його пальці набирають на екрані всі номери підряд — він телефонує близьким, аби повідомити про радісну звістку.
“Ваня! Ваня повертається додому! Боже, який я щасливий…”
Згодом надходить дзвінок і від самого сина.
“Синулечка, ми чекаємо… Я з розуму зійду… Мій хлопчику, скоріше їдь до нас сюди, моє сонечко. Я тебе дуже-дуже чекаю”, — завершивши розмову, пан Іван розплакався.
Син потрапив у полон у листопаді 2022 року на Павлівському напрямку під Вугледаром. Відтоді батько майже не пропускав обмінів.
“Кожен обмін, я вірив, наближає день, коли повернеться мій син. Сьогодні він настав”, — каже Іван Роман.
Коли автобуси нарешті під’їхав, пан Іван поспіхом шукав сина у натовпі. Побачивши рідне обличчя, чоловік кинувся в обійми. Відпускати сина він не хотів.
“Я і надалі буду приїжджати. Треба зустрічати наших хлопців. І треба ще боротися за тих, хто досі у російському полоні”.
Після майже чотирьох років російської неволі Руслана Куртмаллаєва зустріла його дружина Ольга. Жінка боролася за звільнення свого коханого під час боротьби з раком. Морський піхотинець Руслан Куртмаллаєв разом із побратимами потрапив у руки ворога через зраду командира.
На початку березня 2022 року разом із побратимами він став на захист Маріуполя. У квітні їхній підрозділ потрапив у російський полон – командир вступив у змову з росіянами і обманом змусив бійців здатися у полон. Він заявив про передислокацію, але захисників насправді переправили до “ДНР”.
Попри важку недугу, Ольга продовжувала брати активну участь в акціях на підтримку полонених. За майже чотири роки полону Руслана Ольга отримала від нього лише один короткий лист — зізнання в коханні.
“Ці ж слова вперше за довгий час я почула від свого чоловіка сьогодні — коли він повернувся до України. Він сказав, що кохає мене”.
Серед звільнених військовополонених — Дмитро Ярмак. Він — єдиний з усіх нацгвардієць, який обороняв ЧАЕС. У російській неволі пробув майже чотири роки.
На зустріч із ним приїхали його побратими, які в один час потрапили з ним у російську неволю. Пізніше росіяни етапували чоловіків у різні колонії. Серед них і військовослужбовець Олександр.
“П’яте лютого — мій так званий день народження, бо рівно рік тому я також повернувся з полону. А сьогодні я зустрічаю свого побратима. Для мене це вже особливий день”.
Побратими згадують, як у полоні їм говорили, що про них забули.
“А коли нас зустрічали люди з прапорами — всі в автобусі плакали. Бо зрозуміли: нас чекали”.
Вони говорять і про тих, хто досі в неволі — зокрема цивільних.
“За військових ще борються. За цивільних — майже ні. А з нами у колонії було багато людей з Бучі. Ми так і дізналися про ту трагедію. Вони ще досі у російській в’язниці. За них треба боротися. Прошу, допомагайте їм”, — благає Олександр.
Це вже 71-й обмін військовополоненими від початку повномасштабного вторгнення. Україна повернула додому 150 військових та 7 цивільних. Серед них були засуджені, 15 з яких мали довічні терміни незаконного позбавлення волі.
Ще тисячі родин очікують з російського полону на своїх рідних.
