«Передай моїй дружині, що я її кохаю»: історія порятунку черкащанина бойовим медиком в Десні

Бойовий медик‐самоучка Максим Матвєйченко врятував черкащанина Віталія Мізіна після обстрілу навчального центру «Десна» у 2022 році. Тоді вогонь пошкодив 60 % його тіла, а нині Віталій багатодітний батько і підтримує зв’язок зі своїм рятівником.

Історію тієї ночі очима бойового медика 66 ОМБр Максима Матвєйченка оприлюднили на сторінці Рівне‐ТАКМЕД у фейсбуці.

Публікуємо частину розповіді про порятунок Віталія Мізіна без змін:

«17 травня. Десна. Російська ракета впала за 3–5 метрів від нашого розташування. А друга влучила у казарму. Я був у сусідній — і відразу побіг рятувати хлопців. Це був для мене перший виклик саме на війні.

Пробрався туди і побачив хлопця. Його звати Віталій. Він сидів зажатий між двома металевими ліжками — як у жаровні. Між цими армійськими металевими сітками розжареними він був затиснутий. Я сказав:

— Зараз прийду.

І коли я вибіг із підвалу, почав просто кричати:

— Всі в підвал! Тут люди! Тут люди!

Із усього натовпу до мене прибігло лише двоє… Я почав кричати:

— Треба ноші! І шість людей! Шість людей треба!

Повернувся назад у підвал. Пробрався. Оглянувся — і побачив, що позаду лише ці двоє хлопців.

Ми стали поливати Віталіка водою. Ми не знали, що це за вода — чиста чи брудна. Я йому і на обличчя, і на руки лив. Він і пив її.

Згодом до нас прийшли ДСНСники і почали різати ліжко, щоб звільнити хлопця. У них не виходило: то одне щось ламається, то інше. І вони пішли. Лишився тільки я. Я продовжив поливати його водою — і тут сказали:

— Знову повітряна тривога! Всі на вихід! Бігом!

Нас на той момент зі мною вже було шестеро. Хлопці почали казати:

— Давайте тікаєм, тікаєм!

І ми почали виходити з того підвалу ланцюжком.

Я виходив останнім — і чую в темряві голос Віталіка:

— У мене дитина народилася. Я маю старшого сина, а це — тільки друга народилася. Мене звати Віталій Мізін. Передай моїй дружині, що я її кохаю.

Я підійшов до нього… У повній темряві… Підійшов і отак — прямо в очі… Між нами було, мабуть, сантиметрів п’ять. І я сказав:

— Сам скажеш. Знаєш, є такий мультфільм про Мюнхаузена — і він там каже, що безвихідних ситуацій не буває. Я тебе витягну. І ти скажеш своїй дружині все сам.

Я крикнув групі, яка виходила:

— Якщо ми тут, то давайте робити нашу роботу до кінця. Якщо нам судилося загинути — то я не хочу загинути спиною до мого побратима. Я хочу вмерти, надаючи йому допомогу.

— Тань, — я сказав — і… повернулися всі. Всі хлопці повернулися назад у підвал.

У цей момент я дивлюсь на Віталіка і кажу:

— Все буде добре. Я витягну тебе звідси.

А він мені показує свою руку… Вона чорна. Повністю чорна, обвуглена. І тільки на безіменному пальці виблискувало кільце. Це кільце його дружина зберегла. Воно в них у сім’ї є. Обгоріле, чорне — але є.

Було прийняте рішення — накласти турнікет на руку якнайвище. Я попросив у когось там, у темряві, турнікет — і наклав.

Рятувальники сказали, що вони його дістати не можуть. А я дивлюсь на те ліжко — і розумію, що мені потрібні плоскогубці. І кричу:

— Швидко дайте мені плоскогубці!

А вони:

— Та ти що… Ми спеціальними ножицями не можемо, болгаркою не можемо…

І от я плоскогубцями починаю розбирати оцю рабицю — сітку солдатську — і ми його витягуємо. Витягуємо, кладемо на м’які ноші — і виносимо».

Віталій Мізін

Як писав «18000», черкащанин Віталій Мізін один із тих, хто постраждав внаслідок ракетного обстрілу в Десні. У своїй частині був старшим офіцером батареї. В казармі з ним в ту ніч був весь його підрозділ.

Віталій отримав важкі травми: опіки 2–3 ступеня голови, тулуба, верхніх та нижніх кінцівок, був вкрай важкий опіковий шок. Лікарі ампутували йому праву верхню та нижню кінцівки.

«Дякую тим, хто зробив це інтервʼю, я ледь прочитала це! Але це таке важливе! З Віталіковим рятівником спілкуюсь, але ці слова я прочитала вперше! Максиме, ти молився, і він тоді молився! І врятував його саме Ти і саме його! Просто дякую – це просто слова! Я серцем з тобою», – написала Юлія Мізіна, дружина Віталія, прочитавши історію його порятунку.