Вісті Черкащини Олександр Черевко: росіянам потрібна не тільки наша земля, а й наша душа, наша історія і минуле
Україна відзначає 33-тю річницю своєї Незалежності. І хоча настрій нині не святковий, адже на фронті російсько-української війни щодня гинуть наші захисники, однак ця дата сакральна для українців. Як говорить ректор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Олександр Черевко, у ці дні суспільству, й особливо молоді, важливо нагадати, що українській державній традиції – багато століть, що європейською країна на цих землях була ще тисяча років тому. Однак нині ми переживаємо критичний момент своєї історії, і треба всіма силами допомагати українській армії, як робить це колектив ЧНУ.
– Олександре Володимировичу, ми всі звикли до гасла, що Україна – це Європа. Що означає і на чому ґрунтується воно для Вас?
– Передовсім на знанні української історії. На жаль, багато українців, навіть деякі науковці, знають її російський варіант, писаний у Москві. А це – вигадки, які йдуть від російських правителів Петра І, Катерини ІІ та інших.
Історики знають про таке явище, як «катерининські вставки», коли за вказівкою російської імператриці німецького походження Катерини ІІ виривали аркуші української історії, яка писалася тоді в монастирях, і вставляли «велікорасєйське» бачення світу. Але ми мусимо знати, що тисяча років тому Русь була європейською державою.
Завдяки російській пропаганді широко відомо про перемогу Дмітрія Донського в Куликовській битві у 1380 році. Проте більшість українців не знає, що за пару десятиліть до того в битві на Синіх Водах (нині Кіровоградщина) литовсько-руське військо здолало ординців. Ця перемога підірвала могутність Золотої Орди та поклала початок звільненню Русі від сплати данини монголам. І здобули її наші пращури на нашій землі.
Ми мало знаємо про Велике Князівство Литовське, правильно воно називалося Велике князівство Литовське, Руське, Жемайтійське. Між іншим, оскільки Балтія була язичницька, це державне утворення прийняло нашу мову, збірку законів «Руська Правда» Ярослава Мудрого. І в цей період, починаючи з кінця XIV століття, на українських землях формується європейська держава. А потім, у 1569 році, Люблінська унія утворює Річ Посполиту: Польща об’єдналася з Великим князівством Литовським. Польща була католицька й просувала ідеї католицизму в країни Балтії, а переважно на православних територіях нинішньої України в 1596 році була створена греко-католицька церква, підпорядкована папі Римському. І попри багато проблем, пов’язаних з цим, греко-католицька церква зіграла величезну роль у збереженні нашої історії, віри й мови, за що зазнала страшних гонінь за часів Сталіна й інших радянських вождів. Звісно, у часи середньовіччя держави Європи роздирали міжусобні війни. Українські території після Хмельниччини виявилися розділеними між двома державами.
Частина краю тривалий час залишалася в складі Речі Посполитої. Міста мали Магдебурзьке право, наприклад, Лисянка.
Однак наші території невпинно пожирала московська орда, яка назвала себе росією. Під її панування Наддніпрянщина остаточно потрапила в 1793 році, а захід України – з 1795 року – разом із територіями Польщі та Фінляндії. Тарасу Шевченку, який народився в 1814 році, про минуле України розповідав його столітній дідусь, який жив ще за Речі Посполитої. Тарас Григорович згадував його слова, мовляв, «а було колись, була і церква, і мова…»
Чому в російських наративах позитивно згадується Богдан Хмельницький? Бо він, не возз’єднуючи, возз’єднав Україну з росією. Підписав військовий союз, від якого відмовився вже через пару років і, мабуть, прокляв той день, коли це зробив. Але росіяни замовчують, що Богдан боровся за автономію українських земель у складі великої європейської країни – Речі Посполитої.
От Іван Мазепа – це інша історія. Він давно задумав вільну Україну. І росія його ненавидить та проклинає вже кілька століть поспіль.
І таких фактів наша історія знає багато. Ментально нас розділяли, сварили між собою і з нашими сусідами. Росія нібито нам мати рідна, а всі інші – погані. Проте зараз, як бачимо, росія нас нищить, а всі «погані» нам допомагають. І це вже 26-та чи 27-ма війна росії проти нас. Ми кожного століття з ними воювали, бо в них нема свого коріння. Їм потрібна не тільки наша земля, а наша душа, наша історія, минуле. Вони претендують на європейську спадщину України, щоб піти у своїй експансії ще далі.
– Щоб протистояти такому сильному й підступному ворогу, мусимо мати національну ідею. Що вкладаєте в це поняття Ви?
– Це поняття формувалося упродовж багатьох віків українською елітою й культурними діячами.
Остаточно ж викристалізувалося у 21 столітті й було сформульоване українськими громадськими та політичними діячами, третім Президентом Віктором Ющенком. Вважаю себе їхнім послідовником і всією своєю діяльністю на державній службі намагався втілити цю ідею в життя. Тому мені її легко сформулювати. Це, по-перше, політична незалежність, по-друге, національна економіка, по-третє, національна культура, по-четверте, українська мова, по-п’яте, духовна єдність.
У нас ще багато роботи для втілення цих принципів у життя. Взяти, до прикладу, духовну єдність. Одинадцятий рік точиться війна з росіянами, а в Україні досі панує московська церква. Росія підпорядкувала церкву державі ще від Петра І. Відтоді її в росії очолюють кожен цар і президент. Сьогодні теж московський патріарх Гундяєв «на підхваті» в Путіна, а частина українців моляться за його здоров’я. У Моринцях, де народився Тарас Шевченко, досі немає української церкви! І Верховна Рада ніяк не може заборонити російську. Політичної волі й політичного духу не вистачає.
Або візьміть національну культуру, на яку в нас завжди бракує грошей. Тут не гріх повчитися у наших ворогів. У них національна ідея на першому місці.
– Зазвичай такі поняття, як національна ідея, турбують політичні еліти. Як зробити її надбанням усіх громадян?
– Що більше буде людей, які сповідують українську національну ідею, тим швидше Україна переможе. Навіть у часи незалежності народ відстоював національну ідею, яку не змогли захистити еліти. Приклад цього – дві українські революції 21 століття.
Українська національна ідея на практиці – це вільний громадянин у своїй державі, господар своєї долі й своєї землі, який має право вибору й рівні умови. Якщо ти не злочинець і не негідник, то повинен мати всі можливості для розвитку особистості. І ніхто не має права тебе обмежувати чи перешкоджати тобі. Ось що таке національна ідея для конкретної людини: господар, особистість і громадянин. Це зрозуміло кожному, і кожна нормальна людина до цього прагне.
– Знаю Вас як патріота України й рідного краю. А коли до Вас прийшло усвідомлення свого патріотизму? Разом з незалежністю України чи раніше?
– У моєму розумінні патріотизм – це робити щось для України, для Черкащини, і я прагнув доводити свій патріотизм не словом, а справами: і на посаді очільника області, і сьогодні.
Свою ідентичність повною мірою усвідомив, коли ще молодим банкіром повернувся з Молдавії до України.
Ми не просто говорили; об’єднуючи українців, ми ініціювали впорядкування шевченківських місць і розвивали козацький рух. Новий етап розпочався, коли Віктор Ющенко став Президентом. Цей період історії України ще досліджуватимуть. Я ж скажу про свою діяльність.
Працюючи на посаді голови Черкаської ОДА, ініціював і впроваджував державну програму збереження історико-культурної спадщини. У її межах було відновлено багато національних святинь, духовних пам’яток на Черкащині. І паралельно впорядковано сотні населених пунктів, у яких вони були розташовані.
Наша команда зазнала за це переслідувань ще за часів президентства Віктора Ющенка, а з приходом до влади Януковича цю програму взагалі скасували, заборонили та зганьбили.
Нещодавно я задумався: де ті люди, які тоді мене й програму критикували? Виявляється, що всі вони десь у москві або в Іспанії, утекли й допомагають окупантам. Я ж продовжую працювати на благо України та впроваджувати українську національну ідею.
Наприклад, у ЧНУ ім. Б. Хмельницького патріотичне виховання на першому місці. У 2014 році, після вторгнення росіян на Донбас, я ініціював створення в університеті військової кафедри, і нині ми готуємо офіцерів для ЗСУ.
Тому вважаю, що патріотизм, звісно, має бути формалізований: ти повинен говорити українською мовою, поважати церкву, національні традиції. Але справжню суть людини можна пізнати тільки за її справами.
Нині наші захисники несуть неймовірно тяжкий хрест, відстоюючи Україну, доводячи те, що вона відбулася як держава, що сповідує європейські цінності. Вони жертвують найдорожчим, і ми робимо все, щоб їм допомогти. Дуже вірю, що ми відстоїмо свою незалежність і нарешті «запануєм у своїй сторонці».
Ольга МАЛЬОВАНА
