Невідомі герої відомої війни

22 червня багато-хто досі вважає днем початку війни. Насправді друга світова війна почалася о 4:40 1 вересня 1939 року, бомбардуванням шпиталю в невеличкому польському містечку Велюнь. Через 16 днів після бомбардування, до Німеччини у війні проти Польщі приєднався Радянський Союз…

А на світанку 22 червня 1941 року над Житомиром, Києвом і Одесою з’явилися німецькі бомбардувальники. 1300 бойових літаків скинули тисячі тон вибухівки на українську землю…

Українці виявилася заручниками геополітичної боротьби. Попри це, ціною їх життя було отримано перемогу над німецьким націонал-соціалізмом.

Пропонуємо згадати маловідомі життєві подвиги тальнівців, звершені ними у перші місяці війни. Зокрема, багато старших тальнівців чули про те, що в серпні-вересні 1941 року лейтенант Микола ДАШКІВСЬКИЙ з Лащової у складі 1 мінно-торпедного авіаційного полку Балтійського флоту літав бомбити Берлін. Однак, мало хто знає, що уже на третій день війни екіпажі під командуванням командира ескадрильї 7 далекобомбардувального авіаційного полку уродженця Шаулихи Антона ЧОРНОВОЛЕНКА бомбили Кенігсберг. При одному із наступних нальотів на аеродром Мітава (тепер Елгава), що за 42 км від Риги, літак Чорноволенка був атакований шістьма винищувачами МЕ-109, внаслідок чого зазнав пошкодження. Попри це, поранений Чорноволенко зумів посадити літак на своєму аеродромі…

Та все ж, чи не першим вихідцем із Тальнівщини, нагородженим у перші місяці війни був Григорій ЗАПОРОЖЕЦЬ із Леґедзиного.

У п’ятому томі «Книги пам’яті України. Черкаська область» написано, що він пропав безвісти 12 липня 1941 року. Та сьогодні можна розповісти детальніше про обставини загибелі льотчика.

Ще юнаком Григорій грав у сільському духовому оркестрі. Потім навчався у гірничо-промисловій школі міста Красний Луч на Донбасі. Готувався стати слюсарем. Там же відвідував місцевий аероклуб. Незабаром захоплення небом і літаками перемогло. Григорій поступив у військово-повітряне училище.

1940 року двадцятирічний пілот відвідав батьків. Багато хто із хлопчаків тоді заздрив його гарній формі, розцяцькованій «метеликами». Із захопленням слухали вони розповіді про польоти. І тільки батьки – Мартин Федорович та Гафія Йосипівна, ніби передчуваючи біду, не дуже вітали вибір сина.

Службу Григорій Мартинович розпочав у Ленінградському військовому окрузі. Щойно почалася війна, рідні отримали від сина фотографію і лист в якому він написав, що поспішає, бо відлітає у ворожий тил.

Молодший лейтенант Григорій Запорожець встиг зробити лише три бойових вильоти по знищенню артилерії і піхоти на Кексгольмському напрямку. Під час одного із них зав’язався повітряний бій з трьома винищувачами МЕ-109. Тоді від ворожого попадання загорівся літак, але Григорій Запорожець врятував екіпаж, вміло виконавши посадку на аеродромі.

12 липня 1941 року при бомбардуванні танкової колони під Псковом, літак Запорожця знову потрапив під атаку. Для його екіпажу це був останній виліт.

Йшов третій тиждень війни…

За проявлений героїзм представлявся до найвищої радянської нагороди, але то був час коли й медаль «За відвагу» не кожному давали…

Наказом від 9 серпня 1941 року пілот 201 швидкісного бомбардувального авіаполку 41 авіадивізії молодший лейтенант Григорій Мартинович Запорожець посмертно нагороджений орденом Червоного Прапора.

Єдиною згадкою для рідних залишилася фотографія Григорія у парадній льотній формі. 1954 року тальянківський художник Петро Довгань на прохання матері намалював метровий портрет сина. Портрет висів у батьківській хаті посеред стіни, навпроти дверей. І коли ті відчинялися, здавалося Григорій сходив з небес…

Сьогодні мальований портрет Григорія Мартиновича Запорожця зберігається у приміщенні заповідника «Трипільська культура» в Леґедзиному, куди його передала сестра льотчика Поліна Мартинівна Пілецька.

А ось історія односельця Григорія Запорожця, Ларіона ВЕРБОВЕНКА.

У п’ятому томі «Книги пам’яті України. Черкаська область» записано, що уродженець Леґедзиного Ларіон Дмитрович Вербовенко «пропав безвісти в 1941 р.».

Лише нещодавно вдалося встановити обставини загибелі повітряного стрільця-радиста 5 ближнього бомбардувального авіаційного полку сержанта Ларіона Вербовенка.

Виявляється, за період із 22 червня по 28 серпня 1941 року екіпаж в якому він служив, здійснив 39 бойових вильотів! Деякі маститі льотчики за всю війну менше налітали. За цей час Ларіон взяв участь у декількох повітряних боях.

7 серпня під час бомбардування мотопіхотної колони поблизу населених пунктів Фурманівка-Новоукраїнка, екіпаж Вербовенка атакувала ворожа авіація. Тоді повітряному стрільцю вдалося відбити ворожу атаку. Через одинадцять днів, повертаючись із розвідки біля Миколаєва, літак знову атакували німецькі літаки МЕ-109. І на цей раз напад ворога було відбито.

Останній бойовий виліт відбувся 26 серпня 1941 року. Екіпаж отримав завдання знищити поблизу Дніпропетровська понтонну переправу. Під час виконання завдання, їх літак був атакований трьома винищувачами МЕ-109.

У цьому нерівному бою Ларіон Вербовенко загинув, але врятував життя командиру екіпажу та штурману.

5 листопада 1941 року сержант Ларіон Вербовенко посмертно нагороджений орденом Червоного Прапора.

Та не лише в небі, а й на землі були маловідомі захисники України, які до кінця виконали військовий обов’язок. Загинули, але не відступили. Серед них і тальнівець Петро БУРЯКІВСЬКИЙ.

У п’ятому томі «Книги пам’яті України. Черкаська область» про нього написано: «Буряківський Петро Васильович, м.Тальне, українець, рядовий. Пропав безвісти 25.04.1944».

Насправді ж, командир роти 608 стрілецького полку молодший лейтенант Петро Буряківський протягом місяця разом із бійцями тримав оборону південно-західної околиці Ржищева. А після того як 15 серпня 1941 року ворог розпочав посилену атаку, роті Буряківського доручили обороняти найвідповідальніший лівий фланг.

Впродовж дня вони утримували наступ переважаючих сил ворога, не відступивши ні на крок.

16 серпня німці підтягнули допомогу і вдарили із гармат, мінометів та кулеметів. Від роти залишилося 20-25 солдатів. Згуртовані Буряківським, вони ще якийсь час стримували навалу. Втім сили були нерівні…

5 листопада 1941 року молодший лейтенант Петро Буряківський посмертно нагороджений орденом Червоного Прапора.

…Пройшли десятиліття. Сьогодні Україна знову втрачає своїх синів та дочок. Лицарів, які пішли у безсмертя, з честю захищаючи незалежність Української держави від новоявленого агресора.

Вічна слава і світла пам’ять їм!

Олег ШАТАЙЛО

При копіюванні матеріалів посилання на автора та ресурс обов’язкове!