Вісті Черкащини Найжорстокіший маніяк в історії України, якому Павло Лебедь відпустив гріхи: 30 років тому Анатолій Онопрієнко здійснив масові вбивства
Серійний та масовий вбивця Анатолій Онопрієнко, один з найжорстокіших вбивць незалежної України. У період з 1989 року по 1996 рік він вбив 52 людини. Його справа займала 99 томів, а вирок зачинували 12 годин. Смертної кари для нього просив сам президент України Леонід Кучма
Еспресо у огляді пригадує страшні події масових вбивств маніяком Онопрієнком, які сколихнули всю Україну.
Деякі криміналісти називають Анатолія Онопрієнка одним із найжорстокіших маніяків XX сторіччя. Точні мотиви вбивці – без відповіді.
Дитинство та молоді роки
Народився Анатолій Онопрієнко на Житомирщині у 1959 році. Його батько з дітьми поводився жорстоко, а згодом їх покинув. Анатолія з братом виховувала бабуся і тітка. Згодом його віддали у дитячий будинок, що його дуже образило. Там до нього теж ніхто не був добрий, однолітки знущались, а він у відповідь їх штрикав їх гострими предметами. Декілька разів тікав з установи, але щоразу його повертали.
Після сиротинця, коли вже був повнолітнім, вирішив помиритись з батьком. Якийсь час вони разом торгували овочами, але це не тривало довго. Після чергового конфлікту Анатолій приїхав і на знак примирення хотів подарувати батькові машину, але Юрій Онопрієнко побоювався помсти з боку сина, і вдавав хворого, аби з ним не спілкуватися.
Проходив службу в армії, після чого вступив у морехідне училище, де активно займався спортом, зокрема карате. Під час поїздок світом, коли був матросом, дуже заздрив західним людям, які жили значно краще, ніж в СРСР. Займався крадіжками та контрабандою.
Ще через якийсь час він став пожежником. Мав великий будинок, сім’ю, гроші і цінні речі. Багато хто заздрив йому у цьому. Восени 1989 року Онопрієнко зненацька залишив родину і, взявши всі родинні заощадження, зник. Він не давав про себе знати 6 років.
Перші жахливі вбивства
Як згодом з’ясувалося, на початку 1989 року в Дніпрорудному, що на Запоріжжі, Анатолій Онопрієнко познайомився з Сергієм Рогозіним. Той був професійним військовим, який пройшов службу в Афганістані. Разом вони почали займатись бізнесом.
“У нас були нормальні дружні стосунки. З його колишньою співмешканкою Ірою я дружу досі. Я його знаю, як людину фізично розвинену, таємничу, нежадібну, добродушну”, – пригадув про товариша Онопрієнко.
Рогозін поступово опинився під сильним психологічним впливом Анатолія Онопрієнка. Саме він запропонував схему пограбувань водіїв, які вночі зупинялися на узбіччях доріг і засинали в автомобілях. Він запевняв, що всі найризикованіші дії візьме на себе. Після вагань Рогозін погодився.
Перший злочин із застосуванням насильства було скоєно 14 червня 1989 року. Під час нічної поїздки Онопрієнко запропонував здійснити напад на випадкову машину. Рогозін не одразу зважився, однак зрештою дав згоду.
На одній із трас у Синельниківському районі їхню увагу привернув автомобіль, у якому спали люди. Онопрієнко, озброєний рушницею, взяв ініціативу на себе. Жертвами стали подружжя. Після скоєного вбивства Онопрієнко приховав сліди злочину – викрадений автомобіль знищив.
Через місяць того ж року Онопрієнко з другом напав на ще одну подружню пару. Вбитих спалив разом з машиною. Виручка, яка дісталася вбивцям, була дуже великою – подружжя везло з собою цінні предмети і великі гроші.
В останній місяць літа 1989-го серійний вбивця знову вчинив злочин – пограбував і вбив сім’ю з 5 людей. Після цього почав спалювати тіла загиблих, але перед підпалом побачив, що одна із жертв, молода дівчина, ще жива. Щоб добити її, він завдав їй кілька ударів в спину мисливським ножем. У день злочину вбивцю могли зловити, але співробітники поста ДАІ взяли у нього хабар за перевищення швидкості і відпустили. Через 9 років він зізнався, що отримував задоволення від вбивств і, не замислюючись, повторив би те ж саме знову.
Ще через місяць після серійних вбивств Анатолій Онопрієнко вирушив подорожувати Європою. Там також грабував і сидів у в’язниці. Як пізніше згадував, хотів у Німеччині вчинити 300 вбивств. Його відправили до психіатричної лікарні, а в 1994 році депортували в Україну.
Вбивства цілих родин на Львівщині
31 травня 1994 року Онопрієнка затримали на Київському залізничному вокзалі. Він нікому не погрожував, але поводився неадекватно. Перебуваючи під арештом зрозумів, що його навіть не підозрюють в 9 вбивствах. Також перебував у психлікарні, а виписали його з діагнозом – “параноїдальна шизофренія”.
Якийсь час, після чергового виїзду і депортації з Німеччини, Анатолій приїхав до брата і попросився там пожити. На роботу не йшов, займався крадіжками.
Наприкінці жовтня 1995 року він знову почав вбивати. З жовтня по грудень 1995 року він вбив сімох людей. Маніяк поводився самовпевнено, з місць злочинів йшов за кілька годин.
Убивства для Онопрієнка стали звичайною справою. Він йшов грабувати і вбивати знову і знову. Здебільшого він вбивав відразу декілька людей, після чого забирав їхнє майно. Під час одного із таких пограбувань Онопрієнко вбив пса, який гавкав на незнайомця. Під час іншого пограбування вирізав сім’ю з чотирьох осіб, де серед загиблих виявили 3-місячне немовля.
Фіксували випадки, коли Онопрієнко ґвалтував своїх жертв, був навіть епізод, коли він зґвалтував уже мертву жінку.
Уночі 17 січня 1996 року в селі Братковичі, що на Львівщині, він убив відразу сімох осіб. Серед них була родина з 5 осіб, а також 2 випадкові жертви. Загалом Онопрієнко скоїв на території Братковичів 12 вбивств. Вбивства одна за одною цілих сімей тримали у жаху всіх українців, адже ставались вони в різних куточках країни і ніхто не знав, де знову може статись трагедія.
Своє останнє вбивство Онопрієнко скоїв 22 березня 1996 року. Він убив подружню пару, їхню маленьку дочку, а також глуху сестру вбитої жінки.
Онопрієнко, пізніше казав, що планував здійснити також третю серію вбивств, “спрямовану проти чуми 21 століття”, але його арештували.
Як тривало слідство
Спочатку слідство розглядало скоєні злочини окремо. Після вбивства у Братковичах слідство дійшло висновку, що всі епізоди групових вбивств, сполучених з пограбуваннями, пов’язані, а робить їх одна людина. Справу під свій контроль взяло МВС України. Навіть, отрмавши великий резонанс справа просувалась повільно через брак доказів. Під час слідства і пошуків злочинця, Онопрієнко уважно стежив за справою, читав все, що пишуть про його злочини і пошуки.
У розшуку Онопрієнка були задіяні кілька десятків тисяч співробітників міліції.
Працівники міліції припустилися низки грубих помилок, здійснюючи при цьому посадові злочини. Одну зі справ про подвійне вбивство спершу списали на нещасний випадок. Пізніше в цьому ж вбивстві намагалися звинуватити невинного, який помер від тортур під час допиту. У справі Онопрієнка неодноразово заарештовували невинних. Онопрієнка тричі заарештовували, але майже відразу відпускали, бо він вмів легко переконував слідчих у своїй законослухняності.
14 квітня 1996 року Онопрієнка заарештували. Його затримали у Яворові Львівської області. Арешт відбувся на квартирі його співмешканки Ганни Козак.
За одними даними, Онопрієнка видав міліції його зведений брат Петро, за іншими – його співмешканка. У квартирі був проведений обшук, там знайшли докази, які доводили причетність Онопрієнка до вбивств.
Слідчий Богдан Тесля, який проводив опитування, так розповідав про те, що відбувалося:
“Спочатку він категорично заперечував будь-яку причетність до скоєння вбивств, дотримувався однієї версії: що він проживає в Яворові у своїх знайомих, часто їздить за кордон, а всі знайдені в квартирі речі були ним куплені. Однак упродовж тривалої бесіди він часто плутався, також була відзначена одна деталь: рідне село, де він народився, місця, де він працював, бував в гостях — саме там були скоєні вбивства”.
Коли слідство на особистий контроль взяв начальник управління кримінального розшуку Києва Віталій Ярема, Онопрієнко зізнався у всіх вбивствах, в тому числі розповів і про ті злочини, в яких його не підозрювали. Усього було виявлено 52 епізоди вбивств.
Слідчі боялися, що місцеві жителі під час слідчих експериментів можуть вбити Онопрієнка, тому його вели під особливо великою охороною, а іноді на нього надягали бронежилет. У Братковичі його не повезли, був занадто великий ризик народного самосуду.
У камері серйний маніяк багато читав, займався медитацією і гімнастикою. Також стверджував, що має віщий дар, що передався йому від бабусі, яка, начебто, була ворожкою.
Суд і вирок
Слідство тривало 2,5 роки, а його справа займала 99 томів. Читання обвинувального акту тривало 3 дні. Експертиза показала, що Онопрієнко у здоровому глузді.
Суд тривав 4 місяці. На момент винесення вироку Онопрієнку виповнилося 39 років. Онопрієнка звинуватили у вбивствах, зґвалтуваннях, крадіжках, бандитизмі та ще низці злочинів.
Потерпілі прямо в залі суду вимагали стратити Онопрієнка, багатьом було важко себе стримувати. Суд був закінчений 3 березня 1999 року. Прокурор попросив для Онопрієнка покарання у вигляді смертної кари.
Суд визнав Онопрієнка Анатолія Юрійовича винним за всіма епізодами злочинів, в тому числі і 52 вбивствах і призначив покарання у вигляді вищої міри покарання – смертної кари через розстріл.
Президент України Леонід Кучма був прихильником страти для Онопрієнка: “Я не бачу іншого покарання, крім смертної кари. Я готовий звертатися в усі міжнародні організації, бо такі нелюди не повинні бути на нашій землі”.
Він попросив у Ради Європи дозволу зробити виняток для Онопрієнка і дозволити його стратити, але йому відмовили. У 2000 році Леонід Кучма підписав наказ про повне скасування смертної кари на території України. Смертна кара у відношенні Анатолія Онопрієнка була замінена довічним позбавленням волі.
У в’язниці
Якийсь час Онопрієнко листувався з журналісткою з Москви. Вона надсилала йому гроші і просила дати інтерв’ю. Була інформація, що у них було навіть щось на кшталт роману у листуванні. Сидів вбивця в “одиночці”, там він провів близько 13 років. Поводився дисципліновано, але іноді ночами вив, що лякало людей, які знаходилися поруч.
Звістка про арешт Онопрієнка за звинуваченням у вбивствах вразила його родичів та знайомих. Усі, хто його знав, починаючи з рідного брата і закінчуючи друзями дитинства, відгукувалися про нього як про дуже добру, виховану людину.
У 2021 році настоятель Києво-Печерської Лаври, а нині обвинувачений у підривній діяльності на користь РФ митрополит УПЦ МП Павло Лебідь (відомий як “Паша-Мерседес”) в інтерв’ю дружині Медведчука Оксані Марченко, заявив, що Анатолій Онопрієнко ходив до нього на сповідь, зізнавався у вбивствах і пропонував здати його в міліцію, однак Павло відмовився і відпустив його гріхи.
Справа Онопрієнка стала унікальним випадком для правоохоронних органів України. Спочатку слідство велося дуже несерйозно, внаслідок чого маніяк не був заарештований, що спричинило загибель майбутніх жертв. У міліції України не було жодного досвіду у розслідуванні злочинів, які скоюють маніяки.
На той час міністром внутрішніх справ був Юрій Кравченко, який згодом наклав на себе руки. Вперше в історії країни було створено спеціальний штаб, який займався виключно розслідуванням справи Онопрієнка. З органів звільнили 60 працівників – за погано проведену роботу.
