На Тальнівщині відійшов у вічність відомий аматор художньої самодіяльності Ігор Добріян

Вічна пам’ять

Сьогодні минає 9 днів, як на 82-му році життя відійшов у вічність Ігор Михайлович Добріян – активний аматор художньої самодіяльності на Тальнівщині. Люблячий тато і дідусь. Невтомного митця знають не тільки на Тальнівщині і Черкащині, а й у всій Україні. Талановитий, завзятий, працелюбний, совісний, ввічливий і скромний – саме таким знає все його оточення.

Народився 27 січня 1938 року у Тальному. Зростав неподалік нинішнього коледжу. Хоч мати – росіянка, а батько – білорус, в родині любили вечорами співати українські пісні. Трудився в різних підприємствах і установах, зокрема й інструктором РБК. У вересні 1962 року одружився з телятницею і танцюристкою Вірою Кулик. Життя змусило Ігоря Михайловича змінити кілька місць роботи: майстер телемайстерні, начальник автостанції, голова завкому профспілки цукрокомбінату. На пенсію пішов з посади слюсаря контрольно-вимірювальних приладів Тальнівської тепломережі. Але найбільше він любив творчість: пісні, вірші, літературу, музику, балет, драматургію. Був часником чоловічого хору ветеранів «Хлопці Ого-го!», співочого колективу «Поріччя», академічного хору «Гармонія». За період з 1985 по 2010 роки написав багато пісень: «Зелена брама», «Загиблому батькові», «Мамині руки», Зустрінемось, друзі», «Тривога», «Літо», «Срібний вальс» та інші. Також в його багажі вірші, гуморески, поетичні сатири, пародії, вірші для дітей. Більшість пісень виконувалась зі сцени. У збірці «Передзвони» Добріян публікує свої твори: «Я до тебе лечу», «Дивовижні дощі», «Срібне кохання», а також: «Маленька Батьківщина»(музика Людмили Столярської), «Зустрінемось, друзі», «Юність моя», «Плаче верба» (музика Миколи Вовка). Власноруч надрукував книгу про рідних, друзів, знайомих і назвав її «У кожного своя доля».

– Ігор Михайлович був дуже скромною і м’якою людиною, без апломбів. Тихий, мирний, Бог любить таких людей, – так розповідає про нього друг і колега Анатолій Васильович Довгань. – Я дуже поважав Ігоря Михайловича. Він був дуже хорошою людиною. Тісно ми почали спілкуватись в будинку культури, коли з’явилось об’єднання «Передзвони». Я вважаю, якби таких людей було побільше – світ точно б став добрішим. Це тяжка звістка для мене… Царство Небесне, друже.

«Життя проспівалося, як пісня, то весела, то сумна, то яскрава і могутня, то невиразна і бліда. То вселяюча надії, то штовхаюча в безвихідь» – так написав Ігор Добріян у своїй книзі «У кожного своя доля».

Редакція газети «Новий Дзвін» висловлює щирі співчуття рідним, близьким та колегам Ігоря Михайловича Добріяна з приводу його смерті. У цей скорботний час поділяємо ваш біль і сумуємо разом з вами.

Світла йому пам’ять. Царство Небесне.