Вісті Черкащини 
“Ми хочемо бачити на могилах їхні очі, а не QR-коди”: родичі загиблих воїнів знову виступили проти проєкту Меморіалу на Личакові
У Львові з новою силою розгортається конфлікт навколо облаштування меморіалу на Марсовому полі. Родини загиблих захисників звинувачують міську владу в кулуарності, порушенні законів про поховання та спробі нав’язати “модний архітектурний проєкт” замість вічної пам’яті
Обговорення без анонсів
Конфлікт перейшов у гарячу фазу, коли у грудні міська рада представила ескізи майбутніх нагробків. Проте більшість родин дізналися про це випадково. Так, як Леся Турашвілі, сестра загиблого героя.
“Ми просто приїхали поставити свічку, а там стоять якісь зразки каміння. Спершу взагалі не зрозуміла, що відбувається, пішла далі. Але помітила, що збираються люди. Виявилося, приїхав Євген Бойко (керуючий справами — ред.). Нам ніхто не дзвонив, не повідомляв про зустріч”, — обурюється Турашвілі.
Родини переконані: влада свідомо звузила коло запрошених, покликавши лише лояльних представників, щоб швидко “протиснути” потрібне рішення.
Зразки пам’ятників з граніту, тераццо, пісковика, фото: ЛМР
Матір загиблого військовослужбовця Олександру Косточкіну ні на презентацію, ні до обговорення теж ніхто не кликав, так, як і її чоловіка, батька загиблого. І тим більше, міська рада мала всі її контакти.
“Вони мені телефонували на Viber, знали мій номер, мій WhatsApp. Я була у Львові в квітні — на врученні ордена Святого Юрія. Тобто контакт зі мною був. Але 10 липня, коли відбулося обговорення меморіалу, мені ніхто не подзвонив. Ніхто. Я про це дізналася випадково”, – каже вона.
Жінка розповідає, що смерть сина розділила її життя на “до” та “після”. Єдиний син Сергій на початок війни працював у Варшаві. Мав стабільність, плани на майбутнє, але вирішив повернутись в Україну. На вмовляння матері залишитися в Польщі – відповів коротко: “Мамо, війна почалася. Хто, як не я?”.
Сергій загинув у серпні 2023-го під Вербовим на Запоріжжі. Після атаки дрона він дві доби чекав на евакуацію під щільними обстрілами. Сергій боровся до останнього, але через велику втрату крові врятувати його не вдалося». Нині її мета — домогтися гідного вшанування сина.
Тому, коли вона почула про пропозицію міськради замість імен на надгробках ставити QR-коди, переплановувати кладовище, а самі пам’ятники зробити з тераццо чи пісковика – жахнулася. Для мами, яка щойно втратила сина, такий підхід здався знеособленням пам’яті.
Публічне звернення до влади
Родини загиблих, які як Олександра Косточкіна відчули, що їх у міськраді не чують, об’єдналися в ініціативну групу. На сьогодні вже понад 200 сімей поставили свої підписи під офіційним зверненням до міського голови, голови обласної адміністрації. Водночас це не всі родини воїнів, похованих на Личаківському цвинтарі: частина з них погоджується з проєктом і не має зауважень до дій міськради. Попри це ініціативна група прагне бути почутою.
У своєму документі родичі воїнів підкреслюють, що підтримують ідею створення Меморіалу Героїв України та впорядкування Личаківського цвинтаря як простору національної пам’яті. Водночас вони заявляють про своє право і обов’язок брати участь у прийнятті рішень, які безпосередньо стосуються поховань їхніх близьких.
Як наголошує Леся Турашвілі, вони не проти уніфікації могил Меморіалу.
“Ми не проти однотипності. Ми проти втрати гідності. Наші діти захищали Україну, Європу, і вони заслуговують на якісні поховання”, – каже вона.
Жінка уточнює, що раніше деякі родичі ставили підписи під пропонованими мерією проєктами. Але лише тому, що не знали, що їм пропонують.
“Нам дали папери і сказали: підписуйте, буде єдина концепція. Ми погодилися, бо не йдеться про індивідуальні пам’ятники. Але ніхто тоді не пояснював, що це буде тераццо, що фотографія буде такого розміру, що будуть QR-коди, що хрест буде фактично візуально меншим за той, що зараз стоїть”, – говорить сестра загиблого.
Пам’ятник з тераццо, фото: ЛМР
Граніт проти тераццо
Один із ключових предметів суперечки — матеріал пам’ятників. Міськрада пропонує поставити пам’ятники з «тераццо» (бетонну суміш із крихтою), хоча представила і зразки двох інших матеріалів: сірого граніту і пісковика. Родини ж вимагають виключно світлий граніт.
“Пам’ятник має бути тільки з граніту. Тільки. Ніяке тераццо — це не для могил. Має бути тільки граніт, як символ незламності. Є чудовий граніт Вісконт Вайт (Viscount White), він світлий, майже білий, величний. Якщо місту не вистачає закладених 96 тисяч гривень на одну могилу — ми доплатимо самі, але не дамо ставити бетонні коробки”, — наголошує пані Олександра.
Вона наголошує: мова йде не про “хочу — не хочу”, а про довговічність і гідність.
“Це пам’ятник не на п’ять років. Це не виставка. Він має стояти десятиліттями. Щоб батьки могли прийти і не бачити, як воно тріскається, сиплеться або виглядає як тимчасова конструкція”, – говорить мама героя.
Планувальний хаос
Але матеріал — це лише частина айсберга. Неприйнятним для родичів загиблих стала інформація про планувальну сітку поховань. За словами Лесі Турашвілі, працівники Личаківського цвинтаря не дотримувалися жодних норм під час копання могил.
“Тому вийшло так, що у когось відстань між могилами півтора метри, а в когось — 80 сантиметрів. Батько сидить на лавочці і впирається спиною в сусідню могилу! Тепер архітектори хочуть накласти зверху “рівну сітку” для красивої картинки. Це означає, що хрест стоятиме не на могилі, а десь збоку. Виходить, ми будемо ходити по ногах чи головах наших дітей?”, — обурюється жінка.
Пам’ятні знаки мають встановлюватися виключно в місцях фактичних поховань, а не за новою штучно сформованою сіткою.
Інші вимоги
У зверненні родини чітко деталізували й інші вимоги. Зокрема, вони вимагають дотримання української мілітарної традиції:
Форма:
Має бути тільки справжній Козацький хрест, висотою 1,65 м, аналогічно до того, як це зроблено на почесному 76-му полі.
Портрети: Категорична відмова від дрібних чорно-білих фото як на паспорт. Тільки кольорова кераміка 20х30 см, де видно емоції та очі живої людини.
Зміст: Відмова від сумнівних QR-кодів, які пропонує мерія.
“Хто там буде їх тицяти? Старенькі батьки?”, – обурюється пані Леся. На плиті мають бути викарбувані: ім’я, позивний, назва бригади, нагороди та коротка життєва фраза героя.
Символіка: Обов’язкові флагштоки на два прапори — державний та прапор бригади.
Біля кожної могили має бути передбачено штоки для встановлення державного прапора України та прапора бойового підрозділу, в якому служив загиблий Герой.
Лавки:
Проект передбачає одну лавку на дві могили, а ініціативна група вимагає окрему лавка біля кожної могили.
“У мого сина друг прийшов з фронту без ноги. У мене мама 77 років. Як ми маємо ділити лавку з іншою родиною? Ми маємо по черзі сидіти?”, — риторично запитує пані Олександра.
Візуалізація могил, фото: ЛМР
Зелені насадження:
Щодо рослинності, рідні загиблих впевнені: запропоновані кущі на могилах лише прискорять руйнацію поховань, бо регулярний полив зелених насаджень неминуче призводитиме до стікання ґрунтових вод безпосередньо до труни.
Саме тому вони наполягають на суцільній надгробній плиті з місцем для невеликої клумби.
Позиція мерії
У Львівській міській раді ситуацію бачать інакше. Там наголошують, що проект меморіалу — це комплексне рішення, яке має стати простором національної пам’яті.
Будівництво Меморіалу розпочнеться, як тільки дозволить погода. Перша черга робіт включає дренаж, водовідведення, освітлення та встановлення самих пам’ятників. Завершити цей етап планують до кінця 2026 року.
Як пояснив керуючий справами виконкому Євген Бойко у себе на сторінці, матеріал пам’ятників — тераццо, визначений командою проєктантів і відображений у одному з презентованих зразків.
“Цей матеріал найближчий за необхідними візуальними характеристиками. Світлий, з легким матовим блиском. Крім того, на думку фахівців, він буде одним із найбільш витривалих до місцевих кліматичних умов”, — пояснює Євген Бойко.
Крім тераццо, чиновники представили також намогильні пам’ятники і з інших двох матеріалів: граніту і пісковика.
За словами Бойка, місто обіцяє, що системно доглядати за територією будуть працівники Музею “Личаківський цвинтар”.
Розміри пам’ятників уже визначені: висота хреста — 1,36 м, плита — 180х90 см. Однак, як зазначає Бойко, за результатами обробки відгуків, зібраних у інформаційному просторі, згодом їх можуть частково скоригувати.
Кущі на могилах, на думку посадовця, є важливою частиною простору поховань і продовжують українську традицію вшанування пам’яті. Зелені насадження роблять територію більш живою й затишною, зменшують нагрів у спеку та допомагають поглинати дощову воду під час злив.
Фото на могилах плануються монохромні (ч/б або сепія), оскільки з часом кольорові фото вигорають на сонці, тоді як чорно-білі є стійкішими до зовнішніх впливів. Але на якийсь проміжок часу можна буде розмістити кольорові.
Загалом Бойко наголошує, що Поле почесних поховань на Личаківському кладовищі є військовим меморіалом, де за українською та світовою традицією діють однакові намогильні споруди як символ рівності всіх полеглих Захисників і Захисниць. Принцип уніфікації було закладено ще на етапі проєктування меморіалу. Родини загиблих були поінформовані про це з самого початку — під час першої зустрічі щодо організації поховання.
Чиновник нагадав, що проєкт Меморіального комплексу військових поховань Героїв України на вул. Мечникова представила команда архітекторів під керівництвом Дмитра та Олени Райфшнайдерів, які перемогли у Всеукраїнському архітектурному конкурсі у Львові. Спільно з родинами полеглих захисників та захисниць, яких запрошували на обговорення, проєкт доопрацювали.
фото: ЛМР
Думка експерта з архітектури
Архітектор, громадський діяч, засновник ГІ “Незнаному воякови” та БФ “Спадщина.УА” Іван Щурко вважає, що дискусія навколо пам’ятників зайшла не туди, тому, що довговічність каменю вторинна. У себе на сторінці він критикує сучасну тенденцію до “змагання пам’ятників” на цвинтарях, де розмір і колір граніту часто стають інструментом гордині, а не пам’яті.
“Чи нашим полеглим справді би був принциповим величезний кошторис/дорожезність пам’ятника на їх могилі, чи їм важливіша наша дієва пам’ять, через постійний і якісний догляд могил, через продовження їх справ, ідей та цінностей, підтримку їх побратимів, які продовжують боротьбу?”, – пише Щурко.
Він переконаний, що обирати треба світлий камінь, не темний.
“Чи хотіли б полеглі, щоб їх смерть, їх героїчний чин, був артикульований/відображений через чорний, неоковирний/безсенсовий пам’ятник, виключно через біль втрати, сум і жаль? Чи вони навпаки хотіли б залишити про себе світлу пам’ять, додати нам впевненості і гордості, надихнути і мотивувати нас до продовження їх шляху і подвигу?”, – пише архітектор.
На його думку, військово-меморіальний цвинтар це продовження військового чину, це “військова чіткість, аскетизм і порядок, без “карнавалу” і самодурства”, тому і емоції мають охолонути, а дискусія має шукати компроміс.
Що буде далі
У мерії наголошують, що пропозиції щодо Меморіалу ще збирають. Тому закликають представників родин полеглих залишити свої відгуки у інформаційному центрі, який розташований поруч з Полем почесних поховань на вул. Мечникова. Після цього рекомендації мають опрацювати та шукати рішення для практичної реалізації.
А поки міська рада обробляє відгуки в інформаційному центрі, матері продовжують гуртуватись, щоб відстоювати своє бачення Меморіалу.
Якщо Львівська міська рада не врахує вимоги у новому документі, родини обіцяють дійти до Верховної Ради та міжнародних інстанцій.
Олександра Косточкіна, наприклад, непохитна. Вона переконана: якщо в бюджеті немає коштів на гідне вшанування, якого хочуть батьки — краще залишити Меморіал як є, до наступних років, ніж робити поспіхом “дешевий євроремонт”.
Більше того, якщо міськрада не дослухається усіх родин і привезе бульдозери, матері та дружини загиблих героїв кажуть, що готові лягати поперек бульдозерів. Фінішної прямої щодо будівництва Меморіал, про яку кажуть в мерії, поки не видно.
