Вісті Черкащини 
Про професійний шлях, про найскладніші операції у кар’єрі та трансплантологію в України, Олег Журба розповів Суспільному.
Пане Олегу, чи рахували ви, скільки операцій на відкритому серці зробили за свою професійну кар’єру?
Чесно, ні. Приблизну кількість можна вирахувати, але з кожним роком вона все зростає.
Станом на сьогодні – це в тисячах, в сотнях?
Та ні, це за тисячу. Можливо, десь півтори тисячі операцій. Наші операції не можна порівнювати з іншими операціями, тому що наші досить тривалі. І поки інші спеціалісти можуть виконати декілька оперативних втручань, у нас одна операція може тривати 10-12 годин.
10-12 годин – це найбільший час, який ви витратили на оперативне втручання?
22 години.
Що це була за операція? Що це був за пацієнт?
Це був пацієнт, якого ми оперували в Інституті серцево-судинної хірургії. У нього був інфаркт міокарда. Це були перші операції, які робили на гострому коронарному синдромі. Були складнощі – штучний кровообіг, використання контрпульсатора. І це тривало дуже-дуже довго.
Вона була успішною?
Я зараз не пам’ятаю, але пам’ятаю чітко, що ми виїхали з операційної.
Що ви відчуваєте, коли повертаєтеся з операційної?
Втома — це звичайний стан. Якщо ви побачите десь кардіохірурга, або хірурга, який не втомлений, або до нього “не б’ються” люди, щоб потрапити, або він має багато вільного часу — добре подумайте, чи варто спілкуватися з цим хірургом. Професійна зайнятість означає, що є попит, тож лікар тренується і такому хірургу, напевно, варто довіряти.
Яка частина оперативних втручань у вас є запланованою, а яка частина — екстреною?
В середньому 7-15% — це екстрені операції, але, звісно, графік змінюється, ми складаємо план, стараємося визначитися за декілька днів, а то й за тиждень щодо кількості операцій, але ніколи так не виходило, щоб все зійшлося, були якісь корективи. Екстрені, або ургентні операції виникають завжди, в той самий момент, коли могло би їх не бути, але ми до цього звикли: треба приїхати вночі, на вихідних. Це статистика і це означає замкненість служби.
Чи бувають у вас дні, коли ви оперуєте більше, ніж один раз?
Звичайно. Часто. В основному так і відбувається. Розумієте, хірург в Україні — це не просто людина, яка займається хірургією. На жаль, ми відрізняємося від системи охорони здоров’я Німеччини, наприклад. Я жартую зі своїми друзями з Німеччини, кажу: “Ви одягаєте халата, йдете в операційну, робите дві операції, в 4 години ви абсолютно вільні”. Робота хірурга в Україні — це ти маєш бути менеджером охорони здоров’я, потім ти працюєш в операційній, як хірург. Потім ти працюєш, як продюсер, тому що ти знаєш, що треба домовитися з людьми, щоб було нове обладнання, щоб була наукова складова, і постійно рухаєшся. Якщо якась частина не спрацьовує, то це відображається на загальній репутації, на кількості операцій, якості. І це видно.
Чи складно налаштовуватися на ще одну операцію протягом одного і того ж дня? На що ви звертаєте увагу зазвичай?
Я завжди добре готуюся, і, взагалі, ми обговорюємо з колегами всі операції. По-перше, це ненормально, коли тільки обмежена кількість людей може виконувати операції, тож ми працюємо над тим, щоб всі були підготовлені. Тому коли ми складаємо план операції, це для наших хірургів є критичний план мислення: як вийти з тієї чи іншої ситуації. І так майже кожен ранок перед кожною операцією. Стараємося рухатися по плану, детально вивчаємо, що потрібно робити. Це нормально.
Як ви відпочиваєте після складних днів, особливо коли було кілька оперативних втручань?
Якщо говорити взагалі, то у всіх має бути якесь хобі. Звісно, я стараюся приділяти час заняттю спортом. Також я дуже полюбляю ловити рибу і бути на природі. Мені це приносить масу задоволення. Якщо я їду на якесь рибальство і воно виявляється успішним, то, начебто, я побував десять днів у відпустці.
Я люблю, щоб на роботі була доброзична обстановка, щоб були всі ввічливі між собою, тому що 70% нашого часу ми проводимо на роботі.
У скільки років ви вирішили, що будете лікарем?
Я був дорослим, мені вже було шість років. У мене ж все було просто. Мої батьки лікарі. І кожен раз я чув всі розмови на кухні. Я хотів, як батько, бути хірургом. Я собі не уявляю, чим можна займатися іншим, тому що це наскільки цікаво.
Скільки Ви років у професії?
17 років.
Чи рахували Ви скільки оперативних втручань з пересадки серця провели за цей час?
Ми багато їздили, вчилися за кордоном. Я був в п’яти клініках у Сполучених Штатах, в Польщі, в Німеччині. Я брав участь і бачив відносно велику кількість трансплантацій. У нашому центрі виконано шість трансплантацій серця. За останні декілька місяців ми виконали дві трансплантації. Ми могли б їх зробити набагато більше. Тут стоїть питання організаційне, тому що ключем до трансплантації є констатація смерті мозку.
На жаль, не всім пацієнтам вдається дочекатися . Як би ми їх не зберігали, як би ми не хотіли, щоб вони вижили. І тут питання чітке. Більше буде констатації смерті мозку — більше будуть по-європейськи працювати клініки.
От привозять пацієнта з інсультом. У нього неживий мозок. Йому треба констатувати смерть мозку. Він може бути потенційним донором. Запропонувати рідним, аби вони прийняли найгуманніше рішення. Вони мають право погодитися і не погодитися. Один із п’яти погоджується, або один із трьох.
Це моральний аспект в Україні?
Це моральний аспект. Ми маємо це все популяризувати, про це говорити. За кордоном рахують кошти, врахують економічну складову. Тому що ми вливаємо розчини, ми вентилюємо легені, а людина нежива. Треба ухвалювати вольове рішення. На це є європейський протокол. Треба розуміти, що ми робимо дуже великі кроки вперед, але Радянський Союз на нас залишає відбиток. Треба бути більш прогресивним, вчитися.
На початку червня в Черкаському обласному кардіологічному центрі провели операцію за новою методикою зберігання донорського органу — зберігання в гелі. Цю методику ви запозичили у американських колег. Як ви оцінюєте цю методику? Як почувається пацієнт?
Він почуває себе супер. Ми також виконали ще одному пацієнту трансплантацію. Зараз він у нас в лікарні. Це класна методика, ми побачили її в центрі Нешвілл (США). Клініка розміщена в університетській лікарні. Там лікар запитав: “На скільки днів ви приїхали?” Ми кажемо: “на два-три тижні”, а він : “не хвилюйтеся, буде 7-10 трансплантацій”. Я просто був реально здивований, як може бути така кількість трансплантацій. А наступного дня о 9:30 ранку я вже сидів у літаку і летів в інший штат, щоб забрати серце, привезти його в клініку і розпочати трансплантацію. Це було просто як блискавка.
Методика унікальна. Американські колеги провели дуже велику кількість дослідів, наприклад. З температурою тіла органу потім визначили оптимальну температуру. Зазвичай, серце живе поза організмом близько чотирьох годин. Але ця методика дозволяє збільшити час ішемії, щонайменше, до шести-семи годин. Для нас це особливо актуально, тому що ми не користуємося зараз авіацією, тож, іноді змушені відмовлятися від донорських органів, хоч вони нам дуже потрібні, адже органів мало, а людей, які очікують на трансплантацію, дуже багато. Тож, ця методика дозволяє отримати кращий безпосередньо віддалений результат.
Коли ми вивчили і випробували всі технічні моменти, то побачили, як жваво запрацювало серце. Зазвичай, серця після операції кладуть на лід і особливо температуру не контролюють. Й виходить так, що їх переохолоджують. А коли переохолоджене серце поміщають в більш теплий організм і його наповнюють кров’ю, серце не хоче йти. І це повна катастрофа під час операції. Це вимагає надзусиль, щоб вирішити питання.
У вас були такі прецеденти, що серце, як ви сказали, не хоче йти?
Якщо ти робиш технічно складні речі, то буває все. У нас були, які хочеш ускладнення і це нормально визнавати. Була історія, коли ми забрали серце у реципієнта з Умані і возили його протягом майже двох годин. Ми виконали основний етап операції. Потім я відпустив затискач аорти, пустив кров, серце почало активно скорочуватися, у мене був гарний настрій, а потім воно майже зупинилося. Ми з колегою вирішили якийсь час за ним поспостерігати, але серце, як і раніше, майже не йшло. Ми з колегою вирішили потроху навантажувати серце. І воно пішло. Потім наші анестезіологи залишилися на роботі і надіслали мені фотографію, що все добре. Але, повірте мені, трансплантація — це дуже-дуже цікава операція. Вона прямо магічна, міфічна, але не найскладніша операція.
Яка найскладніша операція?
Я думаю, що патологія аорти. Коли вимикають повністю штучний кровообіг, пускають кровоток на головний мозок, знижують температуру тіла до 18, 20, 22, 25 градусів. Там все потребує навику.
Ви не так давно у своїй сторінці у Фейсбук навели статистику: “В Україні зараз три з половиною тисячі людей перебувають у черзі на донорські органи, тоді як за три місяці вдалося зробити 134 трансплантації, з них лише 23 з пересадки серця”. Про що свідчить ця статистика і як вона співвідноситься з тією кількістю людей, які потребують трансплантації?
Треба помножити на 10 цю цифру.
А яким є потенціал черкаського обласного кардіологічного центру щодо проведення трансплантації серця?
Я був би задоволений, якби було три-чотири трансплантації в місяць. Років вісім назад на святкуванні Дня медика я сказав: “думаю, скоро все зміниться, і ми зробимо трансплантацію серця”. Всі хіхікали, сміялися, але я ні на кого не образився. Тепер все дійсно змінилося. Не можу сказати, що буде через сім-вісім років. Але ми хочемо, щоб це було, тому що це операція, яка дає шанс на життя.
Чи платить пацієнт за таку операцію?
Ні. Це повністю підтримує держава — близько два з половиною мільйони виділяє на трансплантацію. При тому що, наприклад, інші операції недофінансовані.
Чи підтримуєте ви зв’язок із пацієнтом, якому ви пересадили серце, і він вже перебуває вдома?
Обов’язково. Працюють наші трансплант-координатори, кардіологи.
Пане Олегу, а як в Україні оплачують роботу лікаря такого рівня, як ви?
Середньостатистична зарплата у лікаря-кардіохірурга за 20 тисяч. Але багато що залежить від клініки. У нас є галузі, які заробляють для клініки, тому що нам треба утримувати всіх: персонал, лабораторії, економістів, інженерну службу, терапевтів. Тому ми робимо багато технологічних речей, після того, як у нас є сформований бюджет ми робимо нарахування по заробітній платі.
Насамкінець трішки про здоров’я. Академік Амосов говорив, що найбільші вороги серця — це наша лінь і те, що ми багато їмо. Скажіть, від яких факторів залежить здоров’я серця українця?
Академік Амосов був дуже енергійним. Він був такий худенький, емоційний і говорив: “Нема чого жерти! Треба їсти, щоб в два кулачки поміщалося”. Дійсно, надлишкова вага впливає, гіподинамія: підвищується рівень холестерину, зростає ризик цукрового діабету. Цукровий діабет — “бляшанки в серці“, “Бляшанки в серці”, в коронарних артеріях — інфаркт. Відмова від шкідливих звичок та дотримуватись правильного харчування — все це має значення. Але зараз головне – це стрес. Він провокує недосипання, підвищення тиску. Це також провокує інфаркти, інсульти. Тому, нарешті, нам треба спокій, нам треба мир. Нам треба думати про наше майбутнє. Більше бути активними, рухливими і все буде добре.
Яка ваша найбільша мрія як кардіохірурга?
Моя мрія пов’язана з тим, що відбувається зараз в Україні. Я дуже хотів би, щоб це все закінчилось, щоб ми жили в реально процвітаючій країні.
