Міг стати Нобелівським лауреатом, але радянська система його вбила: 88 років від дня народження Василя Стуса

Його недовге життя обірвала радянська система, але слова Стуса пережили “імперію зла”. Еспресо нагадає цікаві факти про життя й творчість Василя Стуса.

Коротка біографія Василя Стуса

Василь Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині. У дитинстві разом із родиною переїхав на Донбас – у Сталіно (тепер Донецьк).

Навчався на історико-філологічному факультеті Донецького педагогічного інституту. Після служби в армії працював учителем української мови та літератури, а згодом – літредактором.

У 1960-х Стус переїхав до Києва, вступив до аспірантури Інституту літератури, але був відрахований за відкриту громадянську позицію. Це сталося у вересні 1965 року під час київської прем’єри фільму “Тіні забутих предків” у кінотеатрі “Україна”. Василь Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом та Юрієм Бадзьом влаштував публічний протест проти арештів української інтелігенції. Це був перший масовий громадський політичний протест в СРСР після війни.

Так Стус став активним учасником руху українських шістдесятників, публічно протестував проти репресій і арештів інтелігенції.

За це Стуса двічі судили. У 1972 рік відбувся перший арешт. Стус отримав 5 років таборів і 3 роки заслання. А вже незабаром у 1980 році – другий арешт і вже 10 років таборів особливого режиму.

Сучасний вигляд бараку, де провів останні роки життя Василь Стус, фото: Василя Овсієнка

4 вересня 1985 року Василь Стус загинув у карцері табору “Перм-36”. Офіційна причина – зупинка серця. Але реальні обставини досі викликають питання, є версія, що його зумисне вбили.

Лиш у 1989 році, з відлигою у радянській системі, поета перепоховали в Києві на Байковому кладовищі. У 2005-му йому посмертно присвоєно звання Героя України.

Цікаві факти про Василя Стуса

Василь Стус, фото: Музей Василя Стуса

Напевно, найбільш промовистий факт про силу слова Стуса – що за життя в СРСР не вийшла жодна легальна поетична збірка Стуса. Його книги друкувалися за кордоном. І лише з незалежністю України, слова Стуса стали доступними для всіх українців.

У таборах він не здавався і продовжував писати вірші на клаптиках паперу, які часто відбирав або знищували наглядачі. Караючи за це його карцером. Деякі вдалося врятувати і передати на волю. Ці табірні уривки, написані на клаптиках паперу, увійшли у п’яту збірку поета, яка називається “Палімпсести”. Її вперше видали в Нью-Йорку по смерті автора.

Ще цікавий факт, що під час другого суду його адвокатом був той самий Віктор Медведчук, який фактично визнав провину підзахисного. Хоча сам Стус не хотів мати адвокати, бажаючи самому виступати на свій захист.

“Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката”, – згадував згодом письменник, громадський діяч і друг Василя Стуса Євген Сверстюк.

Також відзначимо, що Стус був не лише геніальним поетом, який залишив по собі близько тисячі віршів, але також і чудовим перекладачем. Він перекладав багато творів Ґете, Рільке, Гельдерліна, а його мова поєднувала модернізм із біблійною глибиною. До речі Стус ніколи не вважав себе “поетом” у класичному сенсі, як він сам казав: “Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вірші. Деякі з них – як на мене – путящі. І думка така: поет повинен бути людиною”.

У 1985 році українська діаспора намагалась висунути Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури, але не встигла підготувати всі матеріали відповідно до процедури номінації. Передчасна смерть поставила хрест на цих намаганнях, як це раніше сталося і з Іваном Франком.

Загалом з 47 років життя, Стус щонайменше 13 провів у місцях позбавлення волі, з них 5 років – без жодного побачення з рідними. Під час другого ув’язнення йому пропонували вийти на волю за умови каяття та співпраці, але Стус відмовився категорично. Він свідомо відмовлявся від компромісів із владою, бо для поета свобода була не гаслом, а внутрішнім станом – він писав: “Як добре те, що смерті не боюсь я …”

Найвідоміші цитати з творчості Василя Стуса

Василь Стус з дружиною та сином, фото: dovidka.biz.ua

Залишивши по собі сотні віршів, щоденники, статті та листи, Стус увійшов в історію як голос української совісті, який не вдалося змусити замовкнути.

Тож, пропонуємо зануритися глибше у творчість Стуса з такими його уривками:

Про свободу і вибір

Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест,

що перед вами, судді, не клонюся

в передчутті недовідомих верст.

Про Україну

Народе мій, до тебе я ще верну,

і в смерті обернуся до життя,

своїм стражденним і незлим обличчям

як син, тобі доземно уклонюсь.

Про самотність і внутрішній спротив

Мені зоря сіяла нині вранці,

устромлена в вікно.

І благодать ясла мою самотність,

мов світу первозданність.

Стус – синові

“Якщо болить серце — тобі, друже, поталанило”;

“Зле жити без ідеалів, але не менше зле – з ідеалами. Втім, уточнити сенс слова “жити” я б не наважився: у мої 46 років воно таке ж таємниче, як і в Твої. Роки пішли тільки на те, щоб сказати: і не це, і не це, і не це”;

“Мені подобаються люди, що, як кажуть, “пруть буром”, тобто, мають свій норов. Ці люди – нещасливі в житті, зазнають усіляких страждань (щасливі – здебільшого безхребетні, ті, що, як покірне телятко, дві матки ссуть). У житті доводиться обирати: або цікаву муку або нецікаве щастя. Більшість, звичайно, обирає щастя”.

Про долю

“Долі не обирають… Її приймають – яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас”.

Більше ознайомитися з творчістю Василя Стуса можна за посиланням.

espreso.tv

Читайте також: Маршрути безбар’єрності: у Тальному розпочинають системну роботу над доступним містом

Читайте нас також в Telegram!