Вісті Черкащини 
Марія Садовська-Барілотті – конкурентка Заньковецької та сестра корифеїв, яка стала зіркою не доживши і до 40 років
Марія Карпівна Садовська-Барілотті, одна з найкращих співачок та драматичних акторок української сцени у 1870-1880 роках. Виконання нею пісень порівнювали із солов’їним співом. А найбільшою конкуренткою вважали Марію Заньковецьку, з якою вони поперемінно грали одні й ті ж головні ролі й змагалися в тому, хто зірве більше овацій
27 березня минає 135 років від смерті Марії Садовської. Еспресо розповість про артистку, її життя та творчі злети на сцені.
Молоді роки і початок кар’єри
Марія Карпівна Садовська народилась 17 квітня 1855 року на Миколаївщині у знатній родині Карпа Тобілевича. Старші брати стали відомими театралами – Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський та Микола Садовський. Дівчина також обрала мистецький фах. Сценічну діяльність розпочала в Миколаєві в 1876 році. Із 1883 року грала в трупах Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського.
Невдовзі познайомилася з племінником Тараса Шевченка Йосипом Шевченком, який теж брав участь в аматорських виставах. Він навіть сватався до Марії, однак їхня спільна доля так і не склалась.
На роковини смерті Тараса Шевченка у 1875 році в Єлисаветграді, а нині місто Кропивницький, поставили п’єсу “Назар Стодоля”, у якій вперше прозвучали “Вечорниці” композитора Петра Ніщинського. Він також приїхав подивитися-послухати виставу. Тоді 20-річна Марія зачарувала його своїм співом, і митець сказав пророчі слова: “Ваша доля – то сцена. Таким голосом рідко кого наділяє природа!”. Пророцтво композитора збулося – Садовська увійшла в історію театру як одна з найперших і найкращих виконавиць вокальних партій у тогочасних оперетах і операх, – писали на сторінках сайту “Українки”.
Чоловіки-гульвіси і успіх на сцені
У 1876 році Марія зробила остаточний вибір на користь театру і увійшла до театральної трупи Марка Кропивницького. Молоду талановиту акторку одразу помітили, про неї писали газети.
Музичною освітою з нею займався італійський музикант і співак Микола Барілотті. За нього згодом вийшла заміж і виїхала до Італії, – зазначають в Українському інституті національної пам’яті.
Подружнє життя тривало недовго. Барілотті виявився легковажним, не турбувався про дружину і дітей (із їхніх п`яти спільних доньок вижило тільки двоє). Зрештою, Марія повернулася до батьків.
Спершу Марія виступала під прізвищем Барілотті, пізніше, працюючи в трупах братів, обрала псевдонім Садовська – дівоче прізвище її матері, і саме з ним увійшла в історію українського театру.
Талант Марії Садовської розквітав, у театрі до неї прийшло справжнє визнання. Дебютувала вона у “Наталці Полтавці” Івана Котляревського.
Жодна актриса того часу не вміла так тонко й глибоко відтворювати характери українок, розкривати різні їхні грані. Реалізм і простота гри справляли враження повної ілюзії дійсності. І це доповнювала пісня. Ніхто не вмів так співати українські народні пісні, як Марія – душевно й лірично, розповідали тоді про Садовську.
За 12 років сценічної діяльності виступила майже у всіх жіночих партіях опер “Наталка Полтавка”, “Запорожець за Дунаєм”, “Утоплена”. Улюбленою роллю була Софія у драмі Карпенка-Карого “Безталанна”. Зіграла також головні ролі у багатьох драматичних виставах.
Марія Садовська-Барілотті увійшла в історію українського театру як одна з перших і найблискучіших виконавиць вокальних партій в операх і оперетах, що ставились на українських сценах у 1870–1880 роках.
Її конкуренткою була Марія Заньковецька. Поперемінно вони грали одні й ті ж головні ролі й змагалися в тому, хто зірве більше овацій. Під час тріумфальних петербурзьких гастролей трупи, роль Наталки Полтавки у двадцяти двох постановках Заньковецька зіграла лише раз, в решті грала Садовська.
Вдруге вийшла заміж за свого колегу – актора Дениса Мову, який мав прекрасний тенор. Як потім з`ясувалося, він, які і попередній чоловік – любив карти, більярд і вино.
Остання роль артистки
Хоч мала лише 30 років, здоров’я артистку вже підводило. Театральне життя давало про себе знати. На гастролях в Одесі в березні 1891 року Марія почувалася зле, однак все ж вирішила не скасовувати виставу. Вона відіграла до останньої сцени, але за кулісами втратила свідомість.
Брат, Панас Саксаганський, хотів викликати лікаря, та Марія відмовилася: “Дограю до кінця. Остання дія невелика”. І вже догравши все, втратила свідомість.
На фінальний поклон Саксаганський, який грав у виставі Гната, виніс її на руках. Одужати Марія Садовська так і не змогла.
Померла 27 березня 1891 року в Одесі, не доживши півтора тижня до 36-го дня народження. Спочатку була похована в Єлисаветграді на Биківському цвинтарі, біля могили матері. А в 1926 році прах Марії та її матері було перепоховано.
