Вісті Черкащини Львівські леви проти імперії: як народжувалося Товариство Лева
16 жовтня 1987 року у Львові офіційно зареєстровано Товариство Лева — одну з перших незалежних громадських організацій УРСР, що діяла відкрито та поза рамками партійної системи
Детальніше про Товариство розповість “Еспресо.Захід“.
Контекст заснування: молодіжний бунт під “дахом” комсомолу
У час, коли компартія ще міцно тримала монополію на життя, а Україна лишалася під радянським прапором, поява будь-якого самостійного об’єднання здавалася неймовірною. Та 16 жовтня 1987 року у Львові офіційно було засновано Товариство Лева – молодіжну організацію. Звісно, щоб вижити у ті перші місяці, доводилося хитрувати. Формально “леви” скористалися “дахом” міськкому комсомолу – отримали мінімальну підтримку від декого з прогресивних комсомольських функціонерів. Так, на перших зборах був присутній молодий комсомольський лідер Орест Шейка, який згодом стане першим головою Товариства. Для влади це виглядало як “неформальний клуб при комсомолі”, але насправді народжувалася незалежна структура.
Починалося все стихійно ще навесні 1987-го. Обурені статтею “Занедбана могила” про плюндрування пам’яток культури, студенти й молоді науковці спершу організували волонтерські толоки на Личаківському цвинтарі – старовинному некрополі Львова. Щосуботи десяток небайдужих у гімнастерках чи старих джинсах вигрібали тонни сміття, вирубували чагарники та відчищали мох із вікових надгробків забутих українських письменників, вчених, митців. Поруч працювали і зовсім юні добровольці, і знані гіди-краєзнавці – усі, хто хотів повернути місту його пам’ять.
Поступово до них долучалося все більше люду. Тоді ж на кладовищі вперше з’явився згаданий Орест Шейка – на диво, комсомолець високого рангу, який прийшов допомагати не в костюмі, а в звичайному тренувальному одязі.
Далі події розгорталися стрімко. Влітку 1987-го ініціативна група – Шейка, режисерка Дарія Ткач, етнограф Мирослав Решетило та їх друзі – засіла за розробку статуту в кабінеті міськкому комсомолу. Допомагали досвідчені юристи і навіть “аксакали” культури, зокрема письменник Ростислав Братунь, що невдовзі стане неофіційним патроном товариства Статут вийшов хитромудрим і дотепним.
Як згадував Шейка, вони заклали туди пункт, за яким ліквідувати Товариство можна було лише спільним рішенням загальних зборів і всіх організацій-засновників. А співзасновниками навмисне запросили одразу кілька різних структур – спочатку чотири, згодом вісім.
Офіційно установчі збори Товариства Лева відбулися 16 (за деякими даними – 19) жовтня 1987 року у Львові. Відповідно до прогресивного статуту, голови товариства змінювалися щороку. Першим очільником став Орест Шейка, його наступниками – Ігор Гринів, Левко Захарчишин, Ярослав Рибак. Організація швидко розрослася на секції за інтересами – історичну, етнографічну, екологічну та інші. Кістяк товариства склала національно свідома молодь львівських вишів, частина якої пройшла ще підпільний гарт у таємних гуртках початку 80-х. Саме звідти до “левів” прийшли хлопці, що раніше переписували самвидавні книжки латинкою і грали в містеріях за закритими дверима. Недарма згодом історик Падрайґ Кенні назве їх “лев’ячими дітлахами”, присвятивши діяльності ТЛ окремий розділ у книзі про революції 1989 року.
Перед світанком глибшає тінь
Перед грозою дихати важче
Гей, Товариство у кожній біді
Друзів не кинемо напризволяще,
Славимо світло вільних ідей
Посеред ночі рідного краю,
Щастя у Бога, слави в людей
Ми не шукаємо, а здобуваєм!
Разом – вперед! Разом у крок!
Руху народного поступ сталевий
З неба зірвем грона зірок
ми присягали Леву!
Наша земля, джерело і вогонь —
Ось перед чим ми стаєм на коліна
Заповіли домагатись свого
Дух Кобзаря і личаківські тіні
Вічної пам’яті наших батьків
Не заплямуємо рабським мовчанням
І пошануєм до схилу віків
Мудрість просвіти, але не повчання!
(Гімн “Товариства Лева”)
Перші акції: від скансену до вечора пам’яті
Поки тривали організаційні оформлення, “левенята” вже встигли заявити про себе гучними акціями. Ще до офіційного створення товариства, 3 жовтня 1987 року у Львові відбулася напівлегендарна подія – вечір пам’яті Богдана-Ігоря Антонича просто неба. Група молоді самовільно зібралася в сквері біля пам’ятника радянському літератору Степану Тудору. Вперше з 1970-х просто на вулиці читав свої вірші щойно реабілітований поет-дисидент Ігор Калинець; приїхав навіть поет Петро Мідянка з далеких Карпат. З гітарою співав авторські пісні культовий бард Віктор Морозов, йому підспівували майбутні актори театру-кабаре “Не журись!”. Молодий Тарас Чубай (син поета Грицька Чубая) саме тоді дебютував перед публікою – сором’язливий хлопчина з гітарою, який згодом стане відомим музикантом. У міжпісенних паузах публіку веселив невтомний дотепник Юрко Винничук – він же відкрив слухачам таємницю, що одна з “перекладених з ірландської” поем, надрукованих у журналі, насправді є його майстерною містифікацією
Уже 16 жовтня 1987-го після офіційної реєстрації почалася активна діяльність Товариства. Однією з перших гучних подій став вечір пам’яті поета Василя Симоненка – і знову-таки, з революційним ефектом. На цьому заході у Львівському університеті вийшли до мікрофона легендарні дисиденти В’ячеслав Чорновіл та Михайло Горинь. Зала завмерла, не вірячи своїм очам: ті, кого ще недавно режим називав “ворогами народу”, говорили до молоді наживо, без цензури. Звістка про це миттєво розлетілася Україною – радянська влада була змушена проковтнути такий виклик.
Відродження традицій: вертепи, гаївки й не тільки
фото: Історія Товариства Лева
Уже за кілька місяців після створення Товариство Лева стало культурним феноменом Львова. До нього долучалися фольклористи, митці, музиканти — усі, хто прагнув відродити традиції, витіснені радянською культурою. Взимку 1987 року “леви” провели перше різдвяне дійство — коляду з вертепом, коли молодь у костюмах царів, чортів і ангелів ходила містом, співаючи колядки. Для Львова того часу це було нечувано: релігійні обряди ще залишалися під неофіційною забороною.
Наступного року, на Великдень 1988-го, активісти організували перші гаївки у “Шевченківському гаю”. Молоді люди у народних строях водили веснянки, співали, танцювали — відроджуючи обряд, який кілька десятиліть був під забороною. Влада дозволила проведення заходу, висунувши лише формальну умову — не малювати хрестів і не писати “Христос Воскрес” на писанках.
За спогадами учасників, спершу людей було небагато, та вже наступного року гаївки стали масовими — приходили сім’ями, одягали вишиванки, приносили дитячі писанки. На святах з’являлися відомі дисиденти — В’ячеслав Чорновіл, Ірина та Ігор Калинці. Так традиція повернулася в міський простір.
Паралельно Товариство відновлювало інші народні обряди — купальські фестини, свято Миколая, весілля та обжинки. Для поширення знань активісти видавали невеликі збірки з текстами колядок і веснянок, щоб львів’яни могли співати їх удома. У підсумку саме “леви” зробили народну культуру Львова знову живою, відкритою і видимою.
Діапазон проєктів Товариства Лева був напрочуд широким. Від фольклору до журналістики – всюди невсипущі “леви” докладали рук, щоб повернути українцям їх власний голос і пам’ять. Не дивно, що подібні ініціативи швидко перекинулися й на інші регіони. За зразком львів’ян наприкінці 80-х створюються однокореневі товариства в інших містах: у Луцьку виникає своє “Товариство Лева” під проводом Олега Покальчука, у Тернополі – молодіжний гурт “Вертеп”, в Івано-Франківську – “Рух” (ще до появи загальноукраїнського Руху), в Самборі – історико-культурний клуб ім. Василя Кубільника тощо. Усюди постали гуртки з символічними назвами “Спадщина”, “Дзвін”, “Паростки” та інші. Товариство Лева стало тим каталізатором, який дав приклад і поштовх для мережі незалежних об’єднань по всій Україні.
Політичний спротив і шлях до незалежності
фото: Історія Товариства Лева
Попри культурницький профіль, Товариство Лева з перших днів мало виразно політичний характер. 1988 року його учасники одними з перших у Львові збирали підписи за надання українській мові державного статусу. Тоді ж вони спробували створити у місті “Демократичний фронт” — першу відкриту опозиційну платформу, яку влада швидко придушила. Уже за рік ідеї левів втілилися у Народному Русі України, де багато активістів стали організаторами львівського осередку.
1989-й став переломним. За підтримки товариства на виборах народних депутатів СРСР львів’яни висунули письменника Ростислава Братуня, і він переміг партійного кандидата. Це була перша гучна політична перемога громадського руху. На парламентських виборах 1990 року “леви” отримали ще один успіх: Тарас Стецьків та Ігор Гринів стали народними депутатами, а поруч із ними — їхні однодумці з середовища Руху, зокрема Ярослав Кендзьор і В’ячеслав Чорновіл.
Паралельно студентське крило, пов’язане з Товариством, створює “Студентське Братство” під проводом Маркіяна Іващишина. Саме воно стане рушійною силою Революції на граніті у 1990 році — першого масового студентського протесту незалежної України. Іващишин координував акцію разом із Олесем Донієм, що засвідчило появу нової генерації — активної, безстрашної і вже не радянської.
