Вісті Черкащини 
Лолинська муза Каменяра: історія нещасливого кохання Івана Франка та Ольги Рошкевич
Перша з трьох, єдина на все життя: минає 169 років від народження Ольги Рошкевич – першого кохання Івана Франка
“Тричі мені являлася любов”, – писав Іван Франко, і саме Ольга Рошкевич була тією першою, чий образ не згас у пам’яті поета навіть через десятиліття розлуки.
Зустріч у Лолині
Ольга Рошкевич народилася 11 лютого 1857 року в родині греко-католицького священника. Вона зростала в середовищі, де читали, перекладали, збирали фольклор і розмовляли про книжки не як про прикрасу, а як про роботу. Домашня освіта, німецька й французька мови, фортепіано, переклади – усе це робило її людиною неординарною для провінційного села. Вона не прагнула епатувати, просто була іншою.
Франко з’явився в її житті через брата Ярослава. Йому було вісімнадцять, їй – сімнадцять. Він – син коваля з бідної родини, трохи незграбний у манерах, не дуже впевнений у собі серед іншого світу. Вона – навпаки, попівна, освічена, стримана. Він не знав, як поводитися за столом, не вмів танцювати, а перші листи до коханої писав німецькою мовою – йому здавалося, що про таку високу любов не можна говорити повсякденною мовою.
Пізніше Франко писав про цей період Михайлові Павлику:
“Я кажу вам по совісті, що я любив її, як тільки я спосібний любити”.
Франко закохався швидко і глибоко. У листах він писав так, ніби говорить уголос, без дистанції.
Він ділився з нею не лише почуттями, а й світоглядом, сумнівами, планами. Але і Ольга для нього була не слухачкою, а співрозмовницею. Вони разом збирали весільні пісні в Лолині, мріяли про спільну працю, про життя, яке буде не “тихим”, але чесним.
Під впливом Франка Ольга почала писати та перекладати. Зокрема у 1876 році вийшов її переклад оповідання шведської письменниці Марії Шварц “Сімнадцяті і двадцять перші уродини”. Згодом вона перекладала твори Золя та братів Гонкурів, роман Ланської “Обрусителі!” Збирала весільні пісні (збірка “Наша любов тривала 10 літ”), працювала у виданнях Івана Франка, стежила за розвитком жіночого руху, була причетною до відкриття в Станіславові (тепер Івано-Франківську) жіночої гімназії.
фото: створено за допомогою ШІ
Фатальний арешт
Франко освідчився, і батько Ольги дав згоду. Здавалося, що все складеться — не відразу, але складеться. Батько Ольги, Михайло Рошкевич, спочатку прихильно ставився до Івана. Він бачив у ньому майбутнього вченого чи успішного адвоката. Пара вже була офіційно заручена, проте весілля відклали до завершення навчання Франка.
Але в 1877 році світ захитався. Франка заарештували за соціалістичну пропаганду. У Лолині, в оселі Рошкевичів проведено обшук. У ті часи для священницької родини це було рівнозначно ганьбі на весь край. Михайло Рошкевич негайно заборонив доньці будь-які контакти з “політичним злочинцем”, як він називав Франка. Проте кохання виявилося сильнішим за заборони.
Франко шукав будь-які способи передати звістку. Він надсилав книжки, де голкою були непомітно наколоті літери, з яких Ольга ночами складала слова. Або писав листи соком цибулі, або молоком між рядками звичайних текстів. Щоб прочитати послання, аркуш треба було обережно нагріти над свічкою.
Коли Іван таємно приїжджав до Лолина, Ольга в’язала стрічки на лісових деревах, вказуючи йому шлях до місця побачення.
Франко пізніше змалює її образ як чистий і вразливий:
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана із обнов…
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розквітлий свіжо гай.
У моменти розпачу Франко згадував:
“Пані не піймуть, як часто я згадую Ваш дім і тії дні, котрі я у Вас перебував… Кохана Ольдзю, моє серце… Раз жити і раз кохати – таке моє серце”.
Шлюб як порятунок і вирок
Ольга опинилася в пастці. Село гуло від пліток, називали її “скомпрометованою попівною” батько тримав її під суворим наглядом, а Франко залишався для суспільства вигнанцем. Щоб вирватися з цієї домашньої в’язниці, вона зважилася на відчайдушний крок – фіктивний шлюб із Володимиром Озаркевичем.
Володимир був шляхетною людиною. Він знав про почуття Ольги до Франка і запропонував їй шлюб лише для того, щоб вона здобула статус вільної заміжньої жінки і могла продовжувати свою громадську та літературну працю. Франко сприйняв новину про її заміжжя як особисту катастрофу. У нього навіть стався крововилив у мозок на фоні стресу.
В одному з останніх листів перед її весіллям він писав:
“Втративши Тебе, я втратив надію на любов чесної і розумної жінки, а притім такої, котра б могла зв’язати свою долю з моєю…”
Ольга ж, навіть ставши дружиною іншого, відповідала Іванові:
“Не думай, що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш – все буде тісно пов’язане з тобою, твоєю роботою, твоїми думками”.
Зів’яле листя і вічний біль
Життя з часом стерло гостроту пристрасті, але не біль. Володимир Озаркевич виявився чудовим чоловіком, і з роками Ольга навчилася його поважати і навіть любити тихим, родинним коханням. Вони виховали дітей, один із яких був названий Іваном – на честь Франка.
Але Франко так і не зміг остаточно відпустити Лолинську музу. Вона стала прототипом багатьох його героїнь. Саме їй присвячені найпронизливіші рядки збірки “Зів’яле листя”. Він пише звернення до Ольги, яку він бачив уві сні навіть через десятиліття після розлуки:
“Чого являєшся мені у сні? Чого звертаєш ти до мене чудові очі ті ясні, сумні, немов криниці дно студене?”
Ці рядки стали гімном нерозділеного кохання. Франко зізнавався, що Ольга була тою, хто тримав у руках ключ від його раю.
Читайте також: До 169-ї річниці Каменяра: чому Івана Франка називали “академією в одній особі”
Ольга Рошкевич із Володимиром Озаркевичем, фото: Вікіпедія
Украдене щастя
Коли Франко писав «Украдене щастя», він не вигадував страждання головної героїні – він їх документував. Анна в драмі — це пряме відображення Ольги Рошкевич.
У п’єсі Анні кажуть, що її коханий Михайло загинув на війні, а її віддають за нелюба Миколу. Дослідники творчості Франка вважають, що в реальному житті Ользі так само “вбили” Франка соціально: батько змусив її повірити, що з «політичним злочинцем» майбутнього немає, і фактично примусив до шлюбу з іншим.
Слова Анни про те, що її “щастя вкрали”, – це відгомін листів Ольги до Івана, де вона писала про свою “запропащену долю” та життя, що минає в чужому домі без любові.
Більшість деталей сільського побуту, обрядів та пісень, які ми бачимо у “Украденому щасті”, Франко запозичив із Лолина — села, де жила Ольга.
Саме Ольга Рошкевич була першою дослідницею пісні “Про шандаря”, яка лягла в основу сюжету п’єси. Вона записала її від селян, а Франко побачив у цьому народному тексті віддзеркалення їхньої власної драми.
Фрагмент листа Ольги Рошкевич Іванові Франку, фото: dzerkalo.media
Листи, що пішли у вічність
Коли у 1912 році помер Володимир Озаркевич, Ольга переїхала до Львова до сестри Михайлини. Вона жила зовсім поруч із Франком, але уникала зустрічей. Коли Іван Якович уже помирав, він благав її прийти. Він хотів побачити її востаннє, зазирнути в її очі.
Ольга вислухала прохання сестри, заплакала, але сказала: “Ні”.
Можливо, не хотіла бачити його немічним, а можливо, боялася, що старе полум’я знову спопелить її серце. Проте, коли їй повідомили про його смерть, вона плакала так, як плачуть лише за найбільшою втратою в житті.
Ольга Рошкевич пережила Франка на 19 років. Вона померла в тиші, будучи вже глибокою старенькою. Її останнє прохання було зворушливим і водночас трагічним: вона наказала покласти їй у труну пакунок листів від Івана.
Вона хотіла, щоб ці слова, написані понад пів століття тому молодим закоханим поетом, залишилися тільки з нею.
