Вісті Черкащини Квиток в один бік: в Україні дружини військовослужбовців змушені самотужки виховувати дітей з інвалідністю, закон не передбачає звільнення
Згідно з українським законодавством, ті військовослужбовці, які мають на утриманні неповнолітніх дітей з інвалідністю, не можуть звільнитись зі служби. У той же час військовозобов’язані чоловіки в таких самих умовах, можуть спокійно оформити відстрочку від служби. Якщо промоніторити соціальні мережі, можна помітити, що проблема чимраз набуває більших масштабів
1.На службу батьків дітей з інвалідністю не беруть, але якщо потрапив – не відпускають2.”Якщо служиш – шляху назад немає”3.Думка юриста
Еспресо поспілкувався з військовими, які мають дітей з інвалідністю. Вони вважають несправедливим рішення обмежити право на звільнення для воїнів-батьків особливих дітей.
На службу батьків дітей з інвалідністю не беруть, але якщо потрапив – не відпускають
Одесит Володимир добровольцем пішов на війну ще на початку повномасштабного вторгнення. Каже, спершу служив у Збройних силах України, в штурмовій роті. Потім перевівся до прикордонної служби, де зараз і несе службу.
“У мене дружина і донька, яка вже потребує особливої уваги. Дружині справлятись самій дедалі складніше, бо дитина росте. Коли я йшов добровольцем, донечку була ще маленька, зараз вона росте, її важко піднімати. Зараз нашій доньці 8 років. У неї аутизм, затримка мовлення та розвитку. Має підтверджену інвалідність. Вона звикла, що її носять на руках, а дружина фізично дуже виснажилась, втратила майже 20 кілограмів і тепер сама важить лише 45 кг. Це стає для неї майже непосильним”, – розповідає Володимир.
Дружина Володимира у його виборі захищати країну щоразу підтримувала, але зараз просить його про допомогу.
Раніше, каже він, до 16 травня 2024 року, військовим, у яких були діти з інвалідністю, можна було розв’язати питання зі звільненням. Але законодавство змінили й це стало неможливим. Тому зараз він навіть не бачить сенсу просити про звільнення у командирів.
Цікаво, що одного разу він скористався правом на звільнення за сімейними обставинами, щоб допомогти дружині, і вже через півтора місяця таки повернувся до служби.
“Вирішив домашні справи і повернувся у військо, бо не міг залишитися осторонь. Тепер я виконую обов’язки оператора БПЛА в прикордонній службі. Але вважаю несправедливим, що ті, хто добровільно пішов захищати країну, сьогодні фактично не мають права на звільнення, навіть якщо мають дитину з інвалідністю. Водночас ті, хто ніколи не служив, отримують відстрочку і залишаються вдома”, – пояснює військовий Володимир.
Хотілося б, продовжує він, щоб держава врегулювала це питання справедливо.
“Зараз ми, добровольці, опинилися у пастці, фактично без права повернутися до сім’ї та допомогти близьким. Тим більше дуже образливо, адже немає взагалі ніяких термінів служби. Ми наразі просто, як приречені. Вихід – або 300-й – інвалід без руки, ноги, або 200-й. Іншого виходу з цієї пастки я не бачу”, – розповідає Володимир.
Він переконаний, що більшість військових, які теж мають подібні проблеми, маючи змогу повернулись би до сімей на певний період часу, допомогли і далі повернулись би до служби, бо добровільно та свідомо стали на захист країни.
“Я вважаю несправедливістю, що батьки, які не пішли служити, мають право на відстрочку з дітьми, які мають інвалідність, а ті, хто пішов служити чи добровільно чи примусово – повернутись вже не мають можливості”, – каже він.
“Якщо служиш – шляху назад немає”
Ще один військовий – Руслан із Хмельниччини – теж пішов на війну добровольцем. Спершу просто волонтерив, бо у військкоматі його не хотіли мобілізовувати через наявність дитини з інвалідністю. Потім поїхав у інше місто, де й призвався до лав ЗСУ.
“У нас двоє дітей, молодшій 3 роки і старшій 10, у неї вроджені вади. Вже робили декілька операцій, складний післяопераційний період, тому дружині стає все важче справлятись. Через місяць нам знову треба їхати на операцію, а меншу дитину навіть немає з ким лишити. То сусіди, то дідусь з бабусею їдуть здалеку, не маючи можливості весь час бути поруч. Я б хотів хоча б перевестись ближче до дому і таким чином допомогти своїй сім’ї. Несправедливо, бо якби я не пішов добровільно, мене б не призвали. А так я вже, якщо служу, то звільнитись не можна. Виходить, що назад уже шляху немає”, – розповів Руслан.
Родини військовослужбовців, де є діти з інвалідністю створили петицію, де просять внести зміни в законодавство, відновивши право військовослужбовців на звільнення з військової служби у зв’язку із вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років незалежно від наявності інших осіб, які за законом зобов’язані її утримувати.
Наразі ж військовослужбовці не можуть навіть звертатись із подібним проханням про звільнення, адже юридично це не передбачено Законом.
Думка юриста
Юристка і правозахисниця Дар’я Тарасенко розповіла, що законодавство, що не дозволяє батькам дітей з інвалідністю звільнитися — це Закон України “Про військовий обов’язок і військову службу”. У ньому є перелік сімейних обставин, що дають право на звільнення. Суттєві зміни набули чинності 18 травня 2024 року.
“До цієї дати військовослужбовець, у якого є дитина з інвалідністю до 18 років, міг звільнитися з військової служби. Для цього було достатньо підтвердити факт батьківства та інвалідність дитини.
Але після змін до закону було дописано застереження – звільнення можливе лише за умови, що відсутні інші особи, які зобов’язані виховувати дитину. Фактично ця норма втратила сенс, адже якщо є мама, то вона завжди юридично зобов’язана виховувати дитину, навіть якщо хвора чи не працює. Якщо матері немає (вона померла або позбавлена батьківських прав), військовослужбовець і так може звільнитися за іншою підставою, навіть якщо дитина не має інвалідності. Тобто, по суті, нова норма не працює і батьки дітей з інвалідністю втратили можливість звільнитися зі служби”, – пояснила Тарасенко.
Вона додає, що розуміє логіку законодавців, адже інвалідність у дітей буває різна. Є випадки, коли мати може впоратися сама і тоді держава вважає, що батько має служити. Але є й інші ситуації, коли дитина прикута до ліжка, потребує постійного догляду, або коли підлітка 15-16 років фізично потрібно підіймати й переносити. У таких випадках мати самостійно впоратися не може.
“У мене був клієнт і його дружина мала третю групу інвалідності. Вона не могла фізично доглядати за дитиною, але військовослужбовець не міг звільнитися ні по дружині, ні по дитині. Це абсурд.
Виникає питання, чому підстави для відстрочки та для звільнення відрізняються? Ідея держави у тому, що в окремих випадках важливіше, аби людина була вдома, ніж на службі. Наприклад, коли є дружина з інвалідністю І чи ІІ групи. Але якщо це логічно для відстрочки, то чому це не працює для звільнення?”, – риторично запитує адвокатка.
Вона підмітила, що влада більше прислухається до військовозобов’язаних, які можуть спричинити гучне суспільне обговорення, аніж до військовослужбовців.
“Це така гра з потенційними виборцями. Пішли на поступки військовозобов’язаних і зробили для них простіші умови, а військовослужбовці такого голосу не мали. Переконана, що це – несправедливо”.
Вихід юристка бачить лише один, говорити про цю проблему публічно, привертати увагу суспільства. Ідеальне рішення, дозволити військовослужбовцям, які мають дітей з інвалідністю, звільнятися.
Якщо ж у Міноборони вважають, що це занадто велика кількість людей, тоді варто принаймні встановити винятки. Наприклад, дозволяти звільнення тим, у кого діти з важкими діагнозами, що потребують постійного догляду.
