Вісті Черкащини Король Русі. Як князь Данило Романович отримав корону від Папи Римського
7 жовтня 1253 року в Дорогичині відбулася подія, яка вперше піднесла Русь до рівня європейських монархій. Галицько-волинський князь Данило Романович прийняв королівську корону з рук папського легата, ставши першим і єдиним королем Русі — володарем, якого визнав сам Рим
Детальніше розповість “Еспресо.Захід“.
Передумови: монгольська навала і пошук союзників
У середині XIII століття Галицько-Волинська держава князя Данила Романовича опинилася на перехресті Сходу і Заходу. Нещодавно пережитий удар монгольської навали поставив руські князівства у васальну залежність від Золотої Орди.
Данило Романович після руйнування Києва 1240 року був змушений визнати зверхність хана, навіть їздив до його ставки, аби зберегти свої землі. Однак амбіційний володар не змирився з таким становищем. Він відновив батьківську державу, приборкав баламутних бояр і зробив столицею місто Холм, заклав нові міста (наприклад, Львів у 1256 р.), зміцнив війско. Його правління стало добою економічного, культурного і політичного піднесення князівства. Тепер Данило шукав шляхів позбутися ярма Орди – і погляд його звернувся на християнський Захід.
Європейські правителі, своєю чергою, були стривожені вторгненнями монголів (татар) у Східну Європу. Папа Римський Інокентій IV виношував ідею великого хрестового походу “проти татарської навали”, сподіваючись об’єднати для цього християнських монархів.
Римська курія шукала союзників на сході, і увагу Папи привернула Галицько-Волинська держава, чиї простори на той час були одними з найбільших у Європі. Ще 1245 року Папа скерував до монголів місію ченця Джованні да Плано Карпіні, яка на зворотньому шляху зустрілася і з братом Данила – Васильком. Уже тоді представник Папи обережно пропонував Русі церковну унію та захист Риму. Данило спершу обіцяв розглянути союз, але волів отримати конкретну військову допомогу проти Орди, а не лише зміну обряду. Листування Данила з Ватиканом тривало кілька років – жодна зі сторін не полишала надії використати іншу у власних цілях.
На початку 1250-х ситуація склалася сприятливо для нового раунду перемовин. Європа оговталася від першого шоку монгольської навали, і у 1245–1253 рр. Папа Інокентій IV розсилав відозви з закликом до спільного хрестового походу проти ординців. Данило ж тим часом зміцнив владу вдома і поріднився з сусідами: його дочка переїхала до Польщі, син Шварно одружився з дочкою литовського князя Міндовга, а інший син, Роман, узяв шлюб з австрійською принцесою Гертрудою Бабенберг (що давало надію успадкувати австрійські землі). Князь дедалі активніше втручався в європейську політику – насамперед у боротьбу за спадщину австрійських герцогів Бабенбергів, яка почалася після смерті герцога Фрідріха II у 1246 році. Крім того, Данило прагнув стримати експансію литовців і їх союзників ятвягів та прусів на півночі – за ці землі він також був готовий боротися. Отже, інтереси галицько-волинського князя і Папи Римського частково збігалися: спільним ворогом були монголи, а кожен сподівався на взаємну підтримку для досягнення власних цілей.
Папа Інокентій IV і пропозиція корони
Інокентій IV, фото: Вікіпедія
Папа Інокентій IV вирішив діяти через надання Данилові королівського титулу. У середньовічній Європі корону міг дарувати лише Римський первосвященник, і така коронація була не лише церемонією, а й політичним актом величезного значення. Король вважався рівним серед монархів і не міг бути васалом – натомість отримував теоретичне право на допомогу інших королів у разі зовнішнього нападу. Для Данила це була приваблива перспектива: стати помазаником Божим, “повноправним європейським монархом” – і таким чином вийти з тіні залежності від хана. Водночас Папа розраховував, що за цю честь руський князь допоможе об’єднати східноєвропейських правителів у хрестовий похід проти Орди.
Спершу Данило обережно ставився до папських пропозицій. Літопис свідчить, що він двічі відмовлявся від корони, яку пропонував Рим. Його стримували як релігійні міркування (адже Данило був вірним православної церкви і остерігався примусового підпорядкування Риму), так і політичні: надто вже ненадійними виглядали обіцянки західних союзників. Окрім того, князь розумів, що будь-яке піднесення його статусу не залишиться непоміченим у ставці хана – відтак крок мав бути ретельно зважений.
Данило, за словами істориків, “торгувався” з папським легатом, прагнучи якнайбільше вигоди. Ще одним стимулом прийняти титул стало суперництво з Литвою: литовський князь Міндовг 1253 року уже прийняв корону від Папи, ставши королем Литви. Амбіційний Міндовг був небезпечним сусідом, і Данило не бажав поступатися йому в ранзі. Отримавши від Папи подібний титул – “король Русі” – він урівнювався б зі своїм литовським візаві та підносив престиж Русі на міжнародній арені.
Навесні 1253 року Папа надав свого представника – легата Опізо (Opizzo) – надзвичайними повноваженнями для переговорів з князем Данилом. Абат бенедиктинського монастиря з Мессіни Опізо був родичем Інокентія IV і досвідченим дипломатом. Він вирушив у східну Європу з місією не лише для Русі, а й для Польщі, Прибалтики та інших сусідів. Легат мав право від імені Папи вирішувати церковні суперечки і навіть накладати інтердикт – суворе відлучення цілих земель від богослужінь. Це свідчило про серйозність намірів Риму: Папа був готовий до рішучих кроків задля організації антитатарської коаліції.
Опізо прибув до Польщі, де залагоджував конфлікти між роздрібненими князями та пропагував культ святого Станіслава – готуючи грунт для об’єднання перед загрозою монголів. Влітку 1253-го він зустрівся з Данилом Романовичем у Кракові. Там легат урочисто оголосив волю Папи та продемонстрував привезені клейноди для коронації. Однак Данило гордо відповів, що негоже приймати корону в чужій державі. Князь не хотів, щоб церемонія виглядала нав’язаною чи відбулася на польській землі – це мало статися на Русі. Тому він запросив папських послів до себе, пообіцявши визначити місце і час події. Згодом легат дістався столиці Холма, але Данило демонстративно затягнув справу, пославшись на брак часу. Так князь випробовував терпіння папського посланця, водночас виграючи час для підготовки.
Під час перемовин Данило домігся важливої поступки: Папа погодився не втручатися у православні обряди та церковне життя Русі. Легат Опізо запевнив князя, що Рим не вимагатиме підпорядкування грецької церкви латинському обряду – мовляв, як молилися ваші священики, так і моліться далі. Релігійне питання відклали осторонь заради спільної політичної мети. Це зняло одну з головних перепон: духовенство й бояри більше не противилися прийняттю корони, адже православна віра князя формально не мала змінитися. Таким чином, до осені 1253 року всі передумови для історичної події були закладені.
Церемонія коронації в Дорогичині
Коронація князя Данила Романовича на короля Русі, художня реконструкція. Папський посол (праворуч) вручає Данилові королівські клейноди – вінець, корону і скіпетр, а духовенство здійснює обряд помазання.
Місцем коронації було обрано місто Дорогичин (тепер – м. Дрохичин у Польщі) – прикордонну фортецю на північних рубежах Волині. Чому саме Дорогичин, а не столичний Холм? По-перше, на кінець 1253 року Данило якраз перебував на заході своїх володінь, збираючись разом із союзниками – краківським князем Болеславом Сором’язливим та мазовецьким князем Земовитом – у спільний похід проти ятвягів. Ця військова кампанія мала важливе стратегічне значення: русько-польський союз прагнув приборкати войовничих ятвягів, що докучали кордонам і були союзниками литовців.
Отож Данило вирішив поєднати коронацію з початком спільного походу.
По-друге, Дорогичин у XIII столітті був далеко не глушиною, якою видається нині. Тоді це була потужна твердиня на Західному Бугу – найбільш укріплене місто північної Волині, ключовий пункт оборони проти литовців і мазовшан. Територія історичної Волині взагалі сягала набагато далі на північ і захід, ніж сучасна Волинська область. Тож саме в Дорогичині, під захистом міцних стін і в присутності союзних польських загонів, Данило почувався впевнено і міг приймати іноземних гостей з почестями.
Коронація відбулася 7 жовтня 1253 року (за деякими джерелами – наприкінці грудня 1253-го) у дорогичинському замку. На урочистості зібралися руські бояри, духовенство обох церков і польські союзники. Папський легат абат Опізо привіз із Риму дорогоцінні регалії для нового короля: золоту корону (вінець), скіпетр та державу (кульку-“яблуко” – символ влади). Ці інсигнії були видимою ознакою того, що влада Данила отримує санкцію від Святого престолу.
Галицько-Волинський літопис яскраво описує цей момент: “У той же час прислав Папа послів достойних, що принесли Данилові вінець, і скіпетр, і корону, які означають королівський сан, кажучи: “Сину! Прийми од нас вінець королівства”.
Так у середньовічній образній формі Римський Папа назвав руського князя своїм духовним сином і дарував йому королівську гідність.
Сам обряд коронації поєднав елементи західної і східної християнських традицій. Відомо, що Данило Романович прийняв королівські відзнаки “від усіх своїх єпископів” – тобто в церемонії брали участь як католицькі посланці, так і православні ієрархи його держави. Папський легат звершив акт покладання вінця на голову князя, а православне духовенство здійснило миропомазання (помазання святим миром), благословивши свого володаря на царство. Така синхронна коронація підкреслювала єдність та згоду між двома гілками християнства – принаймні на час цієї події.
Для оточення Данила це було важливо: вони бачили, що князь не зрікається православної віри, а отримує титул на умовах рівності, зберігаючи свої обряди. Легат Опізо, виголосивши папське послання, урочисто поклав на голову Данила вінець (обруч) – саме такий простий вінчик без пишних прикрас носили середньовічні королі на початку царювання. Одягнений у святкові шати, Данило сидів на підвищенні-троні, поруч із ним стояв його брат Василько та син Лев, а довкола – бояри та союзні князі. Після покладання корони пролунало триразове вигукнення “Многая літа!”, духовенство заспівало урочисті молебні.
Так галицько-волинський князь став першим в історії Східної Європи королем Русі. Його офіційний титул, затверджений папською грамотою, звучав як “король Русі”, лат. Rex Russiae. Це був надзвичайний прецедент: до Данила жоден із руських князів не підносився до королівського сану, і жоден не отримував корону з рук Риму. Папа Інокентій IV надіслав відповідну буллу, якою закликав правителів Європи – Чехії, Моравії, Сербії, Помор’я і Пруссії – стати під знамена нового короля Русі у спільному хрестовому поході проти татар.
Формально Данило Романович відтепер мав рівні права з іншими вінценосцями Європи. Він переставав бути васалом і набував статусу помазаника Божого, незалежного володаря. Королівський титул став вершиною політичної кар’єри князя Данила, закономірною нагородою за роки боротьби та державницьких зусиль.
Символічно ця подія була також викликом Монгольській імперії. В очах Золотої Орди руські князі мали залишатися підвладними хану, тож сам факт проголошення “королівства Русі” під егідою Папи був знаком непокори. Галицько-Волинський літописець, описуючи коронацію, наголошує, що коронується не лише сам Данило, а “водночас у його особі коронується вся Русь”. У цих словах – гордість і надія на визволення Русі від іноземного ярма.
