Вісті Черкащини Коли час йде на хвилини: історії трьох порятунків від надзвичайників Черкаської області
Робота рятувальника не має фіксованого графіка. Щодня вони ризикують власним життям, аби зберегти чуже. Поки одні помилково викликають службу «101», а з початку року на Черкащині таких викликів зафіксували 306, інші справді потребують допомоги.
До Дня рятувальника «18000» розповідають три історії порятунку у Черкаській області: від вогню під час пожежі у багатоповерхівці, від утоплення і переохолодження навесні, допомагали навіть лелеці у гнізді на електроопорі. Це три ситуації, які описують роботу рятувальників і на прикладах застерігають від нещасних випадків інших.
«Через дим спуститися самостійно не могли»: порятунок під час пожежі у Черкасах
Командир пожежно-рятувального відділення Віталій Шкондін працює в ДСНС уже 25 років. Попри це досі відчуває переживання, коли отримує виклик.
– Оператор центру управління надзвичайних ситуацій оголошує про виклик, говорить, що сталося. У нас 30-40 секунд на збори і за 50 секунд ми вже виїжджаємо на місце події. Я водій, тож перш за все хвилююся, аби швидше доїхати і оперативно витягнути людей. А коли починається операція, кожен робить свою роботу, емоцій немає. Головне – злагодженість відділення, – розповідає Віталій Шкондін.
Зазвичай він прокидається зрання. День розпочинає з кави разом із дружиною, яка опісля готує йому з собою обід на роботу. До 7:05 Віталій виходить з дому і вирушає на роботу, куди прибуває о 7:20-7:25. Поки він говорить про свій графік, у його словах відчувається непохитна похвилинна чіткість – це професійне. О 7:45 у рятувальників розпочинається шикування, під час якого вони заступають на чергування тривалістю в добу. Начальник караулу розподіляє рятувальників по машинах, на яких вони виїжджатимуть упродовж зміни. Кожне відділення має командира.
Рятувальник Віталій Шкондін за пультом управляє автолюлькою
– Як командир я несу відповідальність за людей, які перебувають на автодрабині. Керую автолюлькою і стежу, щоб у ній перебували не більше людей, ніж дозволено правилами, – пояснює свої обов’язки рятувальник.
Підйомну платформу надзвичайники використовують, аби зняти потерпілих із висоти. Зокрема, так працювали і під час однієї з пожеж у Черкасах. Виклик надійшов о вечірній порі – близько 21:00 – 22:00 години. Надзвичайників повідомили про загоряння у квартирі.
– Перше відділення під’їхало прямо до під’їзду, я за ними, а друге відділення стало позаду. Було багато поліції. Люди з сусідніх під’їздів повиходили хто у чому: хтось вкритий ковдрою, хто куртку накинув. Хтось дивився із балконів. Велике задимлення сталося у квартирі на першому поверсі. Дим піднімався угору. Жителі третього і четвертого поверхів вийшли на балкони, бо вибратися із під’їзду самостійно вже не могли, – пригадує інцидент Віталій Шкондін. – Хлопці з першого відділення пішли через під’їзд у квартиру, де виникла пожежа. Ми виставили драбину з автолюлькою, якою я керую.
Рятувальна операція за допомогою автолюльки
У люльці автопідіймача перебував рятувальник, якого підняли до балконів, щоб зняти людей. Він відкрив їм дверцята, люди перелізли усередину і їх опустили вниз. Так евакуювали трьох дітей і четверо дорослих. Постраждалих передали медикам. А з квартири, де сталося займання, чоловіка пожежні вивели через під’їзд. Пожежу загасили і провітрили приміщення.
Після завершення таких операцій рятувальники повертаються до частини і по приїзду щоразу миють машини, крім того, наводять порядок усередині: складають пожежні рукава, дихальні апарати, маски та інший інвентар. А також – змінюють одяг.
«Боялися, щоб на очах людина не пішла під воду»: порятунок на кризі у Шполі
Дмитро Скотар – заступник начальника пожежно-рятувальної частини міста Шпола. На службі в ДСНС він з 2010 року, у підрозділі – з 2014. Каже, з дитинства хотів бути військовим, але вирішив вступити до пожежної академії. Тепер чоловік ліквідує різноманітні надзвичайні ситуації, найчастіше – це пожежі на відкритій місцевості та наслідки після ДТП. Однак із початком повномасштабного вторгнення додалися розбори завалів і ліквідації боєприпасів після ворожих обстрілів.
– Я пройшов навчання з ідентифікації вибухонебезпечних предметів. Тобто під час повітряних тривог ми виїжджаємо на місця прильотів, ідентифікуємо вибухонебезпечні об’єкти і залучаємо піротехнічні підрозділи для вилучення залишків, – пояснює Дмитро. – Також працюю із наслідками завалів будівель. Наприклад, у квітні 23-го року, коли ракета влучила у житловий під’їзд в Умані, я був одним із тих, хто розбирав завали і деблокував потерпілих з-під завалів.
Рятувальник Дмитро Скотар під час розбору завалів в Умані
Тоді рятувальник відчув, що найскладніше – приїжджати на виклик, де допомоги потребують діти.
– Наше завдання – все зробити оперативно, як можна швидше, з мінімальним ушкодженням людей і збереженням їхнього здоров’я. Коли людина вижила – це найвищий показник моєї роботи, – зазначає рятувальник.
Однак інколи через недбалість людей надзвичайники, надаючи допомогу, самі опиняються у небезпеці. Так сталося 6 березня цього року, коли 53-річний чоловік напідпитку вийшов на тонкий лід за температури +18. Рятувальників викликала сусідка.
– У переддень я був на добовому чергуванні. Зранку здав зміну і поїхав додому. Поки їздив у сімейних справах, оператор повідомив, що черговий караул виїхав на надзвичайну ситуацію. На місцевому ставу людина провалилася під лід. Я був недалеко і вирішив їхати на місце, оскільки посада заступника начальника підрозділу зобов’язує виїжджати на виклики у робочий і неробочий час, – розповідає Дмитро Скотар.
Він прибув на місце події майже одночасно з черговим караулом. Рятувальники побачили, що чоловік перебував далеко від берега – на відстані 70-80 метрів.
– Навколо зібрався натовп, дехто знімав на телефон. Було видно, що чоловік провалився у воду, тримається руками за лід і не може вибратися. Його голова вже стала синьою через переохолодження, бо він довго пробув у воді. Час ішов на хвилини, – пригадує ситуацію рятувальник. – Командир відділення Сергій Пилявський був найлегшим із нас, а крига була дуже тонкою. Я дав команду, щоб він одягав водолазний костюм сухого типу для порятунку і спробував дістатися до потерпілого.
Із рятувальним кругом і мотузкою надзвичайник дістався до потерпілого та почав витягувати його на берег. Однак під час роботи провалився і сам. Він виштовхнув із води чоловіка та обв’язав мотузкою, за яку інші надзвичайники дотягли його до берега.
– Чоловік практично втрачав свідомість, був синій, сильно замерз і не розумів уже, що відбувається. Його госпіталізували до центральної лікарні, де надали необхідну допомогу, – каже Дмитро Скотар.
Рятувальники біля водойми у Шполі, де врятували чоловіка
Проте на цьому історія не завершилася. Під час операції, коли командир відділення виштовхував чоловіка на кригу, його спеціальний костюм пошкодився об гострі краї ополонки і почав наповнюватися водою. Тоді вже допомога знадобилася йому самому.
Дмитро Скотар разом із начальником караулу Олексієм Полтавцем накачали човен, одягли рятувальні жилети і, пробиваючи кригу ручними сокирами, рушили до колеги. Його витягли з води і доправили до берега. Операція порятунку тривала близько години. Надзвичайники опинилися у лікарні з ознаками переохолодження. А за кілька днів ставок повністю розтанув.
– Для нас це було складно, бо раніше ми працювали лише на товстішому льоді. На моїй практиці це четвертий чи п’ятий випадок. До всього, ми підрозділ, який не спеціалізується на таких порятункових операціях. Наприклад, у Черкасах є водолази, спеціальний катер на повітряній подушці. А у нас є костюм сухого типу, руки, ноги і підручне обладнання. Надзвичайна ситуація сталася далеко від берега, боялися, щоб на наших очах людина не пішла під воду, але змогли забезпечити порятунок життя, – резюмує Дмитро Скотар.
«Цінне будь-яке життя»: порятунок лелеки на Уманщині
Крім людей, надзвичайникам подекуди доводиться рятувати тварин. Одну із таких операцій на Уманщині провів рятувальник Владислав Рура. Він працює в ДСНС вісім років. Зазначає, найбільшою цінністю є життя, будь-яке.
У липні цього року під час чергування Владислава до ДСНС надійшов виклик про те, що у селі Піківець у гнізді на стовпі залишилося одне лелеченя.
– Його маму підстрелили і вона загинула. Жителям села було шкода лелеченя, вони хотіли його врятувати, але не могли, бо гніздо було на електроопорі, куди не можна вилазити, – пояснює рятувальник. – Коли ми прибули на місце, люди зібралися навколо, дивилися на електроопору, переживали, щоб лелека вижила.
Рятувальники викликали електриків, щоб ті відключили ділянку від мережі електропостачання. Тоді водій-надзвичайник розклав автодрабину і підняв Владислава в автолюльці до вершка електроопори.
Рятувальник Владислав Рура зняв лелеку з електроопори
– Я взяв лелеку на руки і побачив, що в неї травмована лапа. Вона не могла ні ходити, ні літати. Була дуже квола, змучена і, думаю, голодна. За словами людей, вона пробула сама близько трьох діб, – розповідає надзвичайник.
Лелеченя спустили до землі і віддали місцевим жителям. Люди принесли для нього ящик і транспортували птаха в зоопарк у Ставищі.
За словами Владислава, рятувальникам нерідко доводиться виїжджати для порятунку тварин. Досить часто звертаються через котів, які залазять високо на дерева й не можуть самостійно спуститися. Причини таких ситуацій бувають різні: інколи тварину на дерево заганяє собака або вона лякається дітей.
Рятувальники радять у подібних випадках не панікувати, а дати тварині трохи часу, аби вона заспокоїлася. Часто страх минає і кіт самостійно спускається.
– Буває, нас викликають, але щоб виїхати, ми маємо дочекатися повернення іншого відділення. А за цей час люди передзвонюють і кажуть, що тварина вже сама злізла, – говорить Владислав Рура. – Якщо ж ні, ми виїжджаємо на допомогу будь-кому. Операція з порятунку лелеки тривала хвилин 20, але після я відчував тепло, бо ми зробили хороше діло і сподівалися, що птаху виходять і вона виживе.
