Вісті Черкащини Гетьман, який не скорився Московії: 316 років тому помер Іван Мазепа, котрий міг змінити історію Європи
Сьогодні, 2 жовтня, минає 316 років від дня смерті Івана Мазепи – однієї з найяскравіших політичних постатей не лише в українській, але і європейській історії
Його життя, сповнене амбіцій, політичних маневрів і боротьби за незалежність Гетьманщини, залишило вагомий слід у національній свідомості українців. Більше про постать Мазепи розповість Еспресо.
Біографія Мазепи
Іван Мазепа народився приблизно у 1639 році в хуторі Кам’янці (зараз село Мазепинці) на Київщині в родині української шляхти. Освіту здобув у Києво-Могилянському колегіумі, а згодом – у Європі, зокрема в Польщі, Німеччині, можливо, Італії, що дало йому широкий світогляд і знання європейської політики.
У молодості Мазепа служив при дворі польського короля Яна Казимира, що стало для нього школою дипломатії та політичного виживання.
На час, коли Іван Мазепа формувався як особистість і політичний діяч, тодішня Україна перебувала в стані політичної та соціальної турбулентності, відомої як період Руїни. Після Хмельниччини та створення козацької держави, Гетьманщина розкололася між Річчю Посполитою, Московським царством і Османською імперією, що боролися за контроль над українськими землями.
Лівобережна та Правобережна Україна опинилися під різними впливами, а внутрішні чвари між гетьманами та старшиною послаблювали державність. Війни, зокрема з Польщею та Московією, спустошували міста й села, а татарські набіги погіршували становище селян.
За популярною легендою, молодого Івана Мазепу вигнали з польського королівського двору Яна Казимира через скандал, пов’язаний із романтичною пригодою. Кажуть, що його спіймали на зв’язку з дружиною польського магната, за що Мазепу прив’язали до коня і відпустили, що стало причиною його повернення в Україну.
фото: Вікіпедія
У будь-якому випадку, повернувшись на рідні землі, Мазепа розпочав службу в козацькій старшині. Завдяки розуму, харизмі та вмінню налагоджувати зв’язки він швидко здобув вплив. Спершу він служив у гетьмана Петра Дорошенка, а згодом перейшов на бік Івана Самойловича. Після падіння Самойловича у 1687 році Мазепу обрали гетьманом Лівобережної України, зокрема завдяки підтримці московського уряду та князя Василя Голіцина, якому Мазепа, за чутками, передав значний хабар. Це стало початком його 22-річного гетьманування – найдовшого в історії України.
Діяльність як гетьмана
Заможність і вплив Мазепи зростали завдяки його талантам менеджера та вмінню вибудовувати політичні альянси. За два десятиліття правління гетьман перетворився на одного з найбагатших правителів Європи. Йому належали десятки містечок і сотні сіл, а особисті прибутки були величезними. Він зміцнив адміністративну владу гетьмана, впорядкував фінанси, намагався зменшити свавілля московських воєвод.
Мазепа також увійшов в історію як великий меценат. За його кошти відбудовувалися та зводилися нові собори у стилі українського бароко, зокрема, ряд церков у Києво-Печерській лаврі (загалом понад 200 по всій Гетьманщині), монастирі й школи. Його культурна політика зміцнила позиції православ’я та української освіти, додаючи авторитету Мазепі та роблячи його просвітником населення.
Його двір у Батурині став осередком культури, а сам гетьман славився як меценат і покровитель мистецтв. Загалом Іван Мазепа був пристрасною та багатогранною особистістю: грав на бандурі, захоплювався мистецтвом, колекціонував зброю. Відомий своєю поезією, зокрема “Думою” та піснею про чайку-небогу, а його листи до Мотрі Кочубей, дочки генерального судді Василя Кочубея, стали шедевром інтимної епістолярної творчості. Цікаво, що Кочубей згодом зрадив Мазепу, доносячи Петру I про його таємні переговори зі шведами у 1708 році, що стало спробою захистити власні інтереси, але завершилося трагічно для Кочубея, якого стратили за донос.
Стосовно політичної ситуації, гетьманування Мазепи припало на складний період, коли Україна була поділена між Річчю Посполитою, Московським царством і Османською імперією. Мазепа прагнув зміцнити автономію Гетьманщини, водночас балансуючи між могутніми сусідами. Він реформував козацьке військо та зміцнював економіку. Також він активно сприяв розбудові своєї влади майже як монарха Гетьманщини за що нажив ворогів. Однак Мазепа змушений був діяти в умовах жорсткого тиску з боку Московії.
Союзник Петра І – аж до розриву
Мазепа та Петро І, фото: iprosvita
Коли у 1689 році до влади прийшов цар Петро І, між ним і Мазепою склалися доволі теплі стосунки. Гетьман допомагав царю військами та ресурсами під час кримських і азовських походів, а з початком Північної війни проти Швеції у 1700 році став одним із головних союзників Москви на південному напрямку.
Цар неодноразово нагороджував Мазепу – зокрема орденом Андрія Первозванного, що було рідкісною честю. У Петербурзі його навіть називали “вірним другом” царя.
Водночас московський цар Петро І дедалі більше обмежував автономію Гетьманщини, що викликало невдоволення козацької старшини. Особливо після того, як у російського царя виникла ідея створити Київську губернію на базі Гетьманщини. Мазепа все більше усвідомлював, що Москва прагне повного підпорядкування України, тому він почав грати у свою гру.
Союз зі Швецією проти Московії та трагедія Полтавської битви
На початку XVIII століття ключовою ареною боротьби в Європі стала Північна війна (1700–1721) між Московським царством та Швецією. Україна опинилася в епіцентрі цього протистояння – між амбіціями царя Петра І та військовою потугою шведського короля Карла XII.
Спершу гетьман Іван Мазепа підтримував московську сторону: постачав війська, ресурси та забезпечував тил. Проте з часом політика царя дедалі більше загрожувала автономії Гетьманщини. Московські воєводи нехтували правами козаків, будували фортеці без згоди гетьмана, а українські землі фактично перетворювалися на плацдарм царської армії. Мазепа розумів, що після перемоги Москви Україна може втратити рештки самоврядування.
Чиновники Мазепи кілька років вели перемовини зі шведською стороною за посередництва польського короля Станіслава Лещинського. Однак Мазепа діяв дуже потаємно, що зіграло злий жарт, оскільки частина козаків не зрозуміли раптових змін.
У 1708 році, скориставшись просуванням шведського війська на схід, гетьман ухвалив драматичне та доленосне рішення – перейти на бік Карла XII. Метою цього союзу було здобуття незалежності України під шведським протекторатом. Задум виявився надзвичайно ризикованим: далеко не вся старшина підтримала гетьмана, а царська армія миттєво відреагувала каральними діями. Батурин – гетьманська столиця – був знищений московськими військами, а його мешканців вирізано. Московити також одразу почали поширювати проти Мазепи різноманітні плітки, що він продасть українців полякам та шведам тощо.
Кульмінацією подій стала Полтавська битва 27 червня 1709 року. Це протистояння визначило долю Північної війни – шведське військо зазнало нищівної поразки від армії Петра І. Разом із шведами програла й українська ідея незалежності. Після поразки гетьман змушений був тікати з Карлом XII до османських Бендер, де через кілька місяців, 2 жовтня 1709 року, він і помер у віці 70 років.
Іван Мазепа та Карл XII на Дніпрі після Полтави, фото: картина шведського художника Густафа Улоф Цедерстрема
Полтавська катастрофа стала не лише особистою трагедією Івана Мазепи, а й переломним моментом для України та Московії. Спроба гетьмана вирвати Гетьманщину з-під московської залежності зазнала поразки: козацьке самоврядування було ще більше обмежене, автономні права поступово згорнуті, а сам Мазепа оголошений зрадником, підданий анафемі Російської православної церкви та викреслений з офіційної історії імперії.
Водночас перемога під Полтавою відкрила нову епоху для Московського царства. Здобувши стратегічний вихід до Балтійського моря та послабивши Швецію, воно зміцнило свої позиції в Європі й невдовзі перетворилося на Російську імперію. Цей злам остаточно змістив геополітичний центр регіону й визначив подальшу долю України на століття вперед.
Російський зрадник та український герой
У російській історіографії Мазепу оголосили “зрадником”, “Іудою” порушником Переяславської угоди, його ім’я досі під церковною анафемою РПЦ. Цар Петро наказав публічно спалити опудало гетьмана, а на Лівобережжі були жорстокі репресії.
Натомість в українській історичній пам’яті Мазепа став символом боротьби за самостійність, політиком, який усвідомив загрозу московського підпорядкування. У ХІХ–ХХ ст. його образ надихав митців і діячів – від Байрона, Гюго до Тараса Шевченка та Лесі Українки, від Кирило-Мефодіївського товариства до борців за незалежність у ХХ столітті.
Іван Мазепа на 10 грн, фото: Вікіпедія
Сьогодні Іван Мазепа – ключова постать української історії (зображений на 10 грн), чиї діяння особливо переосмислюється в умовах сучасної боротьби з російською агресією. Він був не лише політиком свого часу, а й людиною, яка бачила Україну частиною широкого європейського простору, а не імперського заднього двору.
