Вісті Черкащини 
Геніальний театр новаторства, який розстріляла радянська влада: 104 роки тому виник “Березіль”
Сьогодні, 31 березня, у 1922 році в Києві режисер і драматург Лесь Курбас заснував театр-студію “Березіль” – один із найяскравіших феноменів українського театрального модернізму, який радикально змінив національну сцену і вивів її на європейський рівень
1.Історія заснування: після революції та в пошуках нового театру2.Київський та Харківські періоди3.Унікальність і феномен театру4.Конфлікт із системою і трагедія театру
Назва “Березіль” походить від старої назви місяця березня і символізує оновлення та народження нового – ідею, яка повністю відповідала творчому баченню Курбаса. Більше про феномен цього театру розповість Еспресо.
Історія заснування: після революції та в пошуках нового театру
актори театру “Березіль”, фото: Локальна історія
Лесь Курбас (справжнє ім’я Олександр Зенон Курбас) розпочав свою театральну діяльність ще до Української революції. У 1916 році він переїхав до Києва, працював у театрі Миколи Садовського, а в 1918-му заснував “Молодий театр” – перший крок до оновлення української сцени. Саме після бурхливих подій Української революції 1917–1921 років, коли країна переживала війни, зміну влад і культурне піднесення, Курбас з однодумцями вирішив створити щось принципово нове.
31 березня 1922 року на базі однієї з груп “Молодого театру” виникло Мистецьке об’єднання “Березіль” (МОБ). Це сталося в часи, коли радянська влада тільки утверджувалася, а українська культура переживала період “розстріляного відродження” – короткого, але бурхливого розквіту. До речі, існує версія, що Курбас позичив гроші в поета Михайля Семенка, щоб оплатити оголошення в газеті задля реклами театру, і оголосив конкурс на назву (один із варіантів від Павла Тичини – “Сад” – відкинули через жартівливе непорозуміння).
Театр виник як студія-лабораторія: актори не просто грали, а постійно навчалися – акробатиці, фехтуванню, історії театру, психології. Перша вистава відбулася 7 листопада 1922 року (вистава “Жовтень” – колективна композиція).
Київський та Харківські періоди
Режисерська лабораторія театру, 1925 рік, фото: Вікіпедія
У Києві “Березіль” працював як авангардний, експериментальний колектив. Це був час пошуку нових форм: експресіонізм, конструктивізм, синтез мистецтв. Театр ставив п’єси, що відображали революційну епоху: від “Газу” Георга Кайзера до інсценізацій за Синклером (“Джіммі Хіггінс”).
Курбас використовував прості декорації, проекції, кіно, музику та динамічну мізансцену, щоб створити потужний емоційний і інтелектуальний вплив.
Театр швидко здобув статус найкращого в тодішній УРСР. У ньому діяли кілька студій, режисерська лабораторія, музей, навіть журнал “Барикади театру”. Колектив нараховував сотні людей, включно з філіями в інших містах.
У 1926 році, як найкращий театр республіки, “Березіль” переїхав до тодішньої столиці УРСР – Харкова. Тут розпочався “філософський” період співпраці з драматургом Миколою Кулішем і художником Вадимом Меллером. Знакові вистави цього часу: “Золоте черево” (1926), “Народний Малахій” (1928), “Мина Мазайло” (1929), “Диктатура” (1930), “Маклена Граса” (1933).
У цих роботах Курбас поєднував національні традиції з європейським авангардом, використовував сатиру, метафору та глибоку психологію. Також ці вистави були не лише мистецькими подіями, а й гострими соціальними висловлюваннями про тогочасне суспільство, ідентичність та владу.
Унікальність і феномен театру
Актори театру на гастролях у Грузії, фото: Вікіпедія
“Березіль” був унікальним, бо не копіював ні класичний український театр корифеїв, ні московські зразки. Курбас створив власну систему режисури (“метод перетворення”), де актор не просто імітував, а перетворювався, а вся вистава працювала як єдиний організм на загальну ідею.
Феномен полягав у синтезі мистецтв – поєднанні драми, пластики, музики, кіно, світла. Також важливими елементами успіху були авангардні експерименти – конструктивістські декорації, динаміка масових сцен, метафоричність замість побутового реалізму. Загалом театр був школою, де виховували мислячих акторів і режисерів. До того ж Курбас вважав, що “театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра”. Він виховував свідомого глядача, критикував рутину і шукав нові сенси в епоху змін.
У репертуарі були як класика (Софокл, Шекспір у новому прочитанні), так і сучасні твори, інсценізації, колективні композиції. Театр приваблював інтелігенцію та робітників, ставав культурним центром.
Конфлікт із системою і трагедія театру
Правління Мистецького Об’єднання “Березіль”, фото: Вікіпедія
Попри офіційний статус, експериментальність і незалежність мислення “Березоля” дедалі більше дратували радянську владу.
У 1933 році Леся Курбаса усунули з посади, звинувативши в “формалізмі” та “націоналізмі”. Унікальний театр закрили, а в 1935-му перейменували на Харківський державний драматичний театр імені Т. Г. Шевченка (нині – Харківський академічний український драматичний театр ім. Шевченка). Мала сцена театру зараз носить назву “Березіль”. Самого Курбаса розстріляли 1937 року в Сандармосі, як і багато інших відомих діячів української культури періоду “розстріляного відродження”.
Попри репресії, “Березіль” залишився символом українського театрального відродження і сміливого експерименту. Його спадщину досі вивчають у театральних вишах, згадують як приклад того, як національна культура може бути сучасною й європейською навіть в умовах владного тиску.
Сьогодні “Березіль” для багатьох – це еталон новаторства: режисерські системи Курбаса впливають на сучасних митців, а вистави 1920-х вважають вершиною українського модернізму.
Театр Курбаса довів, що навіть у складні часи після революції та війни можна створювати мистецтво, яке змінює свідомість і виводить культуру на світовий рівень.
