Вісті Черкащини Дипломатичний вирок: як 8 грудня 1919 року Антанта подарувала Польщі українські землі та як згодом цим скористався Сталін
У 106-ту річницю подій 1919 року ми згадуємо одну з найдраматичніших сторінок української дипломатичної історії. Саме цього дня в Парижі вирішувалася доля мільйонів українців — без їхньої участі й проти їхньої волі
Еспресо.Захід розповість детальніше.
“Лінія Керзона”, яка стала символом розділення нашого народу у XX столітті, народилася не на полі бою, а в кабінетах Верховної Ради Антанти. Саме 8 грудня було створено небезпечний прецедент: західні держави вперше юридично погодилися віддати Польщі споконвічні українські землі — Холмщину та Підляшшя, запустивши ланцюгову реакцію, яка згодом коштувала нам і Галичини.
Паризька “кухня” й українське питання
Кінець 1919 року був часом краху надій. Перша світова війна завершилася, імперії впали, але на їхніх руїнах розгорілася ще більш жорстока боротьба за національні держави. У Парижі переможці — Велика Британія, Франція та США — перекроювали карту Європи. Їхньою головною метою було стримування більшовизму, що насувався зі Сходу, та створення санітарного кордону. Головну ставку Антанта зробила на відроджену Польщу.
Україна в цій схемі опинилася в дипломатичному вакуумі. Для французького прем’єра Клемансо та британського лідера Ллойда Джорджа український визвольний рух виглядав підозріло: з одного боку, вони бачили в ньому «німецьку інтригу», з іншого — загрозу для їхнього союзника, “білої” Росії генерала Денікіна, яка прагнула відновлення імперії.
Саме в такій атмосфері 8 грудня 1919 року Верховна Рада Антанти ухвалила “Декларацію з приводу тимчасового східного кордону Польщі”. Документ мав чітко розмежувати території колишньої Російської імперії, де польське населення становило більшість, від земель на сході.
Лінія кордону була проведена через Гродно — Ялівку — Немирів — Брест-Литовськ — Дорогуськ — Устилуг — до Крилова (на річці Буг).
Тут криється найважливіший історичний нюанс: 8 грудня 1919 року лінію довели тільки до межі колишньої Австро-Угорщини (Галичини) і там зупинили. Долю Галичини (Лемківщини, Посяння, Перемишля та Львова) цього дня ще не наважилися вирішити остаточно, залишивши питання “відкритим” через нафтові інтереси та невизначеність війни.
Однак рішення від 8 грудня стало фатальним: воно автоматично віддало Варшаві Холмщину та Підляшшя — землі, де українське православне населення мешкало століттями. Союзники проігнорували той факт, що навіть за імперськими переписами ці території були переважно українськими.
Як “обрубок” кордону перетворився на зашморг для Галичини
Хоча 8 грудня Галичину формально не чіпали, логіка цього документа стала вироком і для неї. Західні дипломати застосували принцип “етнографічного мінімуму” для Польщі на півночі, і це розв’язало їм руки для аналогічного кроку на півдні.
Уже в липні 1920 року, коли більшовики підступали до Варшави, лорд Керзон використав лінію 8 грудня як основу, механічно подовживши її на південь через Галичину. Так на карті з’явилася сумнозвісна повна “Лінія Керзона”, яка відрізала Львів і Перемишль від України. Те, що почалося як втрата Холмщини у грудні 1919-го, завершилося повною дипломатичною ізоляцією всього західноукраїнського регіону.
Лінія 8 грудня 1919 року могла б залишитися лише епізодом на папері, адже після поразки УНР та завершення радянсько-польської війни Ризький мирний договір 1921 року посунув кордон значно далі на схід, до річки Збруч. Польща на 20 років поглинула не лише Закерзоння, а й Волинь та Галичину.
Однак привид декларації Антанти повернувся у найстрашніший спосіб під час Другої світової війни. Йосип Сталін, майстерно маніпулюючи історією, витягнув документ від 8 грудня 1919 року з архівного пилу. На переговорах у Тегерані та Ялті він заявив Черчиллю та Рузвельту: СРСР не вимагає нічого чужого, він лише повертається на лінію, яку самі ж західні союзники визнали справедливою ще 25 років тому.
Це був цинічний тріумф радянської дипломатії: використати документ, створений Антантою для стримування Росії, щоб легітимізувати радянську окупацію Східної Європи.
Трагедія Закерзоння
Остаточне затвердження радянсько-польського кордону по модифікованій “Лінії Керзона” у 1945 році стало катастрофою для українців Закерзоння. Те, що почалося як розчерк олівця на карті в Парижі 8 грудня 1919 року щодо Холмщини й було доповнено у 1920 році щодо Галичини, завершилося кривавими депортаціями 1944–1946 років та операцією “Вісла” у 1947-му.
Сотні тисяч українців були примусово виселені зі своїх домівок. Їхні церкви руйнували, а культурну спадщину намагалися стерти. Історична відповідальність за цю трагедію лежить не лише на тоталітарних режимах Сталіна та комуністичної Польщі, а й на недалекоглядній політиці західних демократій.
