Вісті Черкащини Духовний гігант України: 160 років від народження митрополита Андрея Шептицького
Сьогодні, 29 липня, минає 160 років від дня народження Андрея Шептицького – однієї з найвизначніших духовних постатей в історії України, мецената, провідника національної ідеї та митрополита УГКЦ, чия спадщина й досі надихає та об’єднує українців
“Еспресо.Захід” розповість детальніше про феномен постатті Андрея Шептицького.
Дитинство, юність та покликання
фото: Вікіпедія
Роман Марія Александер Шептицький народився 29 липня 1865 року в селі Прилбичі Яворівського повіту (тепер Львівська область) у заможній аристократичній родині. Його батько, граф Іван Шептицький, походив із давнього українського роду, який у XIX столітті зазнав спольщення, а мати, Софія Фредро, була дочкою відомого польського письменника Александра Фредро.
У цей час Галичина перебувала у складі Австро-Угорської імперії, і українці боролися за збереження своєї мови, культури та церкви з поляками, які політично домінували у краю. Сім’я майбутнього митрополита виховувала дітей у римо-католицькій традиції, але пам’ять про українське коріння роду, зокрема про трьох єпископів Шептицьких у XVIII столітті, вплинула на молодого Романа.
Освіту він здобував удома, а згодом у гімназії в Кракові, університетах Вроцлава, Мюнхена та Відня, де вивчав право, філософію та богослов’я. У 1888 році, попри спротив родини, він прийняв рішення вступити до Добромильського монастиря отців Василіян, обравши чернече ім’я Андрей. Цей крок став початком його духовного шляху, який поєднав глибоку віру з прагненням служити українському народу.
У 1892 році Андрей Шептицький був висвячений на священника єпископом Юліаном Пелешем у Перемишлі. Він продовжував навчання в монастирі єзуїтів у Кракові, здобувши ступінь доктора богослов’я в 1894 році. Його освіченість, інтелігентність та харизма швидко вирізняли його серед інших духовних діячів.
Шлях до митрополичого престолу
Кар’єра Андрея Шептицького в церковній ієрархії була стрімкою, чому безперечно сприяла слава його графського прізвища. У 1899 році імператор Франц Йосиф I номінував його на єпископа Станиславівського, а вже 17 грудня 1900 року Папа Лев XIII призначив 35-річного Андрея митрополитом Галицьким, архієпископом Львівським і єпископом Кам’янецьким. Офіційна інтронізація відбулася 17 січня 1901 року в соборі Святого Юра у Львові. Так розпочалося його 43-річне служіння як предстоятеля Української греко-католицької церкви – найдовше в її історії.
Шептицький прийняв церкву в складний період, коли вона не мала державної підтримки ні в Австро-Угорщині, ні згодом в Польщі. Проте завдяки його енергії, організаційним здібностям та особистим коштам УГКЦ перетворилася на потужну інституцію, яка стала не лише духовним, а й національним осередком для українців.
Церковна діяльність: реформи та єдність
Андрей Шептицький доклав величезних зусиль для модернізації УГКЦ. Він запровадив реформу богословської освіти, що дозволила готувати високоосвічених священників, і ввів у богослужіння живу українську мову, наблизивши церкву до народу. У 1928 році за його ініціативи було створено Львівську греко-католицьку богословську академію під керівництвом Йосифа Сліпого, яка мала стати основою для майбутнього українського університету.
Шептицький прагнув відновити східнохристиянський дух УГКЦ. Він заснував студитський монастир у 1906 році, який очолив його брат Климентій, та східну гілку отців Редемптористів у 1913 році. Також було створено жіночі чернечі чини, такі як сестри Студитки та Мироносиці.
Його екуменічна діяльність була спрямована на поєднання християнських церков, зокрема на повернення слов’янського сходу до єдності з Апостольським престолом. У 1917 році він скликав собор Російської греко-католицької церкви, призначивши екзархом Леоніда Федорова. Митрополит Андрей Шептицький був переконаним поборником екуменізму – ідеї об’єднання християнських церков.
Під час Другої світової війни Шептицький надавав підтримку православним громадам, зокрема в Кам’янці-Подільському, постачаючи книги, ризи та літургійне начиння. Він відкрито засуджував релігійну політику польської влади щодо православних, виступаючи на їх захист. Загалом Шептицький докладав багато зусиль, щоб зблизити українців Галичини та Наддніпрянщини, зокрема, через об’єднання церков.
Суспільна діяльність: меценат і патріот
фото: Український інститут національної пам’яті
Андрей Шептицький був не лише духовним лідером, а й активним громадським діячем. Як митрополит Галицький, він був депутатом Австрійського парламенту та Галицького сейму, де відстоював права українців. У 1914 році він домігся від австрійської влади виборчої реформи для збільшення українського представництва, хоча її реалізації завадила Перша світова війна.
Шептицький щедро фінансував українські культурно-просвітницькі товариства, такі як “Просвіта”, “Рідна школа” та “Сільський господар”. У 1905 році він заснував Церковний музей у Львові, який згодом став Національним музеєм, де зібрано одну з найбільших у Європі колекцій іконопису. Він підтримував молодих митців, надаючи стипендії для навчання в Європі, зокрема Олексі Новаківському, чия художня школа стала осередком української мистецької освіти.
Під час Голодомору 1932–1933 років Шептицький одним із перших звернувся до світової спільноти, закликаючи до збору допомоги для голодуючих на Наддніпрянщині. Хоча радянська влада відмовилася від цієї допомоги, його ініціатива привернула увагу до трагедії.
Під час Другої світової війни Шептицький проявив надзвичайну мужність, рятуючи близько 150 євреїв, переховуючи їх у монастирях і надаючи фальшиві документи про хрещення. Його брат Климентій, визнаний “Праведником світу”, виконував ці розпорядження. Сам Андрей досі не отримав цього звання через суперечливі звинувачення, зокрема щодо нібито співпраці з нацистами, які історики спростовують, вказуючи на відсутність документальних підтверджень.
Останні роки життя
Наприкінці свого довгого життя Андрей Шептицький мав чимало клопотів через хвороби, які почали все більше дошкуляти митрополиту. Він завжди славився своїм здоров’ям та небувалою силою, адже був не лише валетним духу, але й зросту. Мало хто знає, що зріст Шептицього був 2 метри 8 сантиметрів!
Тож після радянської окупації Львова в 1939 році він залишався духовним лідером, хоча й перебував під тиском влади. Тоді його здоров’я почало різко підупадати. У 1939-1940 роках у нього почало все більше віднімати ноги і він вже не міг пересувався без крісла-каталки.
Під час нацистської окупації митрополит не припиняв своєї гуманітарної діяльності, зокрема порятунку євреїв. У 1944 році, коли Львів знову опинився під радянським контролем, Андрей Шептицький ще місяць побув у цьому світі. Однак серцево-судинні проблеми та хронічна втома, які накопичилися після років виснажливого й насиченого життя, зробили своє.
Митрополит помер 1 листопада 1944 року від прогресуючого набряку-набуханню головного мозку, як ускладнення грипу, три дні перед тим переставши з будь-ким розмовляти. Він був похований у Архікафедральному соборі Святого Юра у Львові.
Його смерть стала великою втратою для вірних УГКЦ, яку він так палко захищав та розвивав. А його похорон у зайнятому радянськими військами Львові перетворився на грандіозну маніфестацію.
Значення Андрея Шептицького сьогодні
Спадщина Андрея Шептицького залишається актуальною й нині. Його називали “Українським Мойсеєм”, “Духовним будівничим” та “Етнархом нації” за невтомну працю задля духовного, культурного та національного розвитку українців.
Справді, його діяльність сприяла формуванню національної свідомості, зміцненню УГКЦ та збереженню культурної спадщини в умовах бездержавності. Сьогодні ім’я Шептицького увічнено в численних пам’ятниках, вулицях, музеях та інституціях. У Львові діє Музей митрополита Андрея Шептицького, а в 2011 році встановлено пам’ятник на площі Святого Юра.
Шептицький також залишив по собі багату літературну спадщину – пастирські послання, трактати, статті, що й досі актуальні. Його ідеї про єдність, милосердя, освіту та патріотизм залишаються дороговказом для сучасної України. Процес беатифікації митрополита триває, і багато хто сподівається, що він буде визнаний святим, адже його життя було прикладом жертовного служіння Богу й народу. Для завершення процесу необхідний факт підтвердження видужання від невиліковної хвороби за допомогою молитов до Андрея Шептицького.
Цитати Митрополита Андрея Шептицького
Наведемо кілька цитат митрополита, які стосується різних сфер людського життя:
1. Світ гине від браку любові. Світ гине з браку любови, гине з людської ненависти! Не переставаймо ж благати Всевишнього про обильні, теплі дощі його святої благодати з неба.
2. Шукай правду, а не прибутку. Справжній добробут є тільки тоді, коли отриманий завдяки твоїй праці, яка принесла користь і щастя іншим. Наслідуй засаду не інвестиції – бізнес – прибуток, а мудрість – творчість – добробут. Пізнай правду: вона визволить тебе і принесе належний прибуток.
3. Дуже часто самі українці стають ворогами для України. Не треба Україні інших ворогів, коли самі українці українцям ворогами, що себе взаємно ненавидять і навіть не стидаються вже тої ненависти… Як довго у національних справах більше пам’ятати будуть українці на власне індивідуальне добро, так довго загальна справа не буде могти успішно розвиватися. Бо тої загальної справи просто не буде, бо не буде її в свідомості і в совісті людей.
4. Україна лише сама себе зможе змінити. Ключ до перетворення України знаходиться в ній самій. Нам важко змінити зовнішні обставини, проте в нашій волі змінити себе.
5. Під час війни особливо важливо довіряти Богові. Воєнні часи приносять нам неодно терпіння і неодну спокусу. Йде лиш про це, щоб з Божою благодаттю тривати при Божому законі і сильно надіятися на Всевишнього, що його пресвята ласка оберне на наше добро всі терпіння, які нам зіслав. Досвіди принимаємо з Божих рук; нічого не діється без волі Небесного Отця, Бог, добрий Батько, змилосердиться над нами, простить наші гріхи і дасть діждатися благословенного часу миру.
6. Спільне добро чинить із людей одне тіло, а якраз те спільне добро є основою всякої любови. Почуття й свідомість цього спільного добра, яке лучить людей, веде людину до зрозуміння, що загальне добро – то її власне добро, а ближні її – то наче вона сама! І тому тією самою любов’ю, якою людина сама себе любить, мусить вона любити й ціле людство.
