До 117-річчя Примаченко: як дивозвірі мисткині стали брендом-оберегом України і надихають світ

Марія Примаченко: із затишної Болотні для великого світу

фото: Фото з відкритих джерел

Майже усе життя видатної мисткині минуло у невеликому селі Болотня на Київщині. Саме тут вона народилася 12 січня далекого 1909 року у творчій сім’ї – знаної майстрині-вишивальниці Параски та теслі Оксентія Примаченків.

Ще зовсім юною Марія захворіла на поліомієліт, який залишив фізичні наслідки на все життя, але водночас загартував характер. Через хворобу вона закінчила лише чотири класи школи, проте навчанням став рідний дім, а найкращим прикладом – мати. Саме Параска своїм прикладом навчила доньку сподіватися на власні сили, знати собі ціну і вірити у власну мрію.

“Починалося все це так. Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату”, – згадувала свій шлях до художньої діяльності Марія Примаченко.

Фактично так і народився її перший публічний живопис, адже розписані стіни одразу ж привернули увагу сусідів, які були вражені талантом дівчини та почали запрошувати розмальовувати вже свої оселі.

Талант Марії не залишився без уваги, його помітила мисткиня-ткаля Тетяна Флору і запросила молоду художницю попрацювати в експериментальних майстернях при Київському музеї українського мистецтва. Тут вона вперше змінила глину хат на білосніжний папір. А невдовзі роботи художниці відібрали для Української республіканської виставки народного мистецтва, де Примаченко відзначили дипломом І ступеня.

А от 1937 року дивовижні птахи й звірі Марії Примаченко потрапили на Першу міжнародну виставку в Парижі та були нагороджені золотою медаллю. Кажуть, що коли деякі картини Примаченко були виставлені в Парижі в 1937 році, її геніальність високо оцінив Пабло Пікассо.

“Я схиляюся перед художнім феноменом цієї геніальної українки”, – заявив тоді один із найвидатніших митців XX століття.

Ця подія стала першим визнанням у світі. Далі були виставки в Варшаві, Софії, Монреалі й Празі. А музеї почали купувати роботи художниці.

Що цікаво, під час навчання у великому Києві дівчина познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком, який виявився її земляком, адже родом був із сусіднього Іванкова.  Василь Маринчук саме приїхав на екскурсію до Лаври, де й відбувалися майстерні. Тому, попри можливості залишитись та працювати у столиці, Марія повернулася до рідної Болотні – до чоловіка.

У березні 1941 року у сім’ї народився син Федір, проте виховувати його мисткині довелося вже самій: чоловік загинув на війні. Поряд із працею для того (вона шила й вишивала), аби вижити разом із маленькою дитиною та літніми батьками, мисткиня навчала сина малярства та виховувала як свого найближчого друга. Ймовірно, саме завдяки дбайливій опіці матері Федір і став також народним художником.

Та навчала вона не лише рідного сина, певний час Марія Примаченко з охотою ділилася своїми вміннями з дітьми, зокрема до її дому-школи у Болотні у 1970-х роках приїздили діти з різних міст.

Марія Примаченко творила навіть тоді, коли сильно хворіла та вже не мала змоги ходити, малювала просто у ліжку, адже попри обмеження у зовнішньому світі, її внутрішній продовжував квітнути кольорами та історіями. А її земний шлях, за який художниця встигла створити близько 1000 робіт, завершився 18 серпня 1997 року у тій же самій Болотні.

“За мною не плачте, я не пропаду на тому світі… У мене там теж буде робота, тільки треба взяти з собою гарні фарби та папір – я все пам’ятаю. Я вас ніколи не забуду і всім людям навіки заповідаю любов. Мені бачилося: любов, ще така любов буде на землі! – лад буде. Живіть зі світом”, – казала вона напередодні своєї смерті, діляться у Фонді родини Марії Примаченко.

Дивосвіти Марії Примаченко зі звірами та квітами

Робота Марії Примаченко, фото: Фото з відкритих джерел

Яскрава представниця “наївного мистецтва”, одна з найвідоміших українських художниць, лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка (1966 року), Марія Примаченко об’єднала у кольорі своєї творчості малюнок і живопис.

У Примаченко майже все живе своїм життям: квіти розростаються у неймовірні всесвіти, птахи стають схожими на вишивані фантазії, а звірі перетворюються на химерних гібридів із пильними очима й гострими пазурами. Її уявний звіринець і ботаніка виростають із Полісся, де натхненням ставало щоденне сільське життя, свята, пісні й казки. Їх вона завжди підсилювала поетичними назвами, які додавали роботам ще більшої смислової багатошаровості.

Та за фантасмагорійною формою часто стоять дуже конкретні й болючі теми: війна, соціальна несправедливість, тривоги епохи, особисті переживання. Режисер театру і кіно Лесь Танюк, який знав майстриню особисто, також прив’язував фантастичних звірів до суспільних потрясінь: арештів та репресій. Він пише, що вона починала із квітів та веселих барв, а в 1936 – 1937 роках почала малювати тварин. Потім мисткиня надовго творчо замовкає, а якщо й малює квіти, то вони невеселі. У шістдесяті роки – раптовий спалах: дзвінкі квіти, яскраві барви. Після арештів 1972 року – нова серія звірів, серед яких домінують монстри з недобрими очима. Танюк зауважує, що трапляється й веселий бурлеск, але переважають ті звірі, які “прийдуть і всіх з’їдять”.

Навіть жах Чорнобильської катастрофи під її пензлем перетворився на парадоксально красиві, але тривожні образи. Аварія для неї мала й чимале особисте значення, адже Болотня розташувалась лише за декілька десятків кілометрів від Чорнобиля, але свого дому ні вона сама, ані її син не покинули, попри всі пропозиції переїхати. Натомість Марія творила: “Квіти виросли коло четвертого блока”, “Пам’яті Валерія Ходімчука”, “Кочубарики” – катастрофа вилилась на полотно.

Іронія в тому, що за яскравими кольорами та емоційною щирістю її робіт радянська система часто не бачила (або вдавала, що не бачить, намагаючись переконати усіх у її простоті) глибинних сенсів і гострих реакцій на реальність, якими Примаченко щедро ділилася зі світом.

Сучасне звучання після 2022 року: Примаченко як символ незнищенності культури та натхнення для світу

фото: Міністерство культури та інформаційної політики

Після початку повномасштабного вторгнення Росії твори Марії Примаченко набули нового звучання. У найтемніші місяці 2022 року її мистецтво прочитувалося як мова спротиву, пам’яті та сили життя: кольори й дивозвірі стали символами того, що українське не зникає навіть під ударами війни. Саме тоді у Львові, в Національному музеї імені Андрея Шептицького, показували проєкт “Дарую Україні”, а в Національному центрі “Український дім” у межах виставки “Врятоване” глядачі побачили роботи, які дивом уціліли після пожежі в Іванківському історико-краєзнавчому музеї, знищеному під час російського наступу.

У 2023 році роботи Марії Примаченко виставлялися окремою експозицією в Лондоні, а також великою виставкою “Слава Україні” в Українському музею у Нью-Йорку. Тим часом влітку 2024 року у музеї сучасного мистецтва Варшави у Польщі завершилася 4-місячна виставка “Тигр у саду. Мистецтво Марії Примаченко”, яку відвідали понад 33 тисячі глядачів.

Окрім того, бренд одягу Medicine, відомий своїми артколекціями з польськими художниками, створив серію одягу, натхненну картинами української мисткині. Тим часом українські бренди спільно із музеями також створили цілі серії вже відомого нині мерчу. Це і хустини, і шкарпетки, і брошки, й пазли та чимало інших цікавих елементів, які зберігають творчість Марії Примаченко максимально близько до кожного українця та закордонного поціновувача її робіт.

Ще одним яскравим містком між її візуальною мовою та мистецтвом сьогодні став проєкт американського дуету CHIAOZZA, Адама Фреззи й Террі Чао. Митці створили сім барвистих надувних скульптур заввишки приблизно від 3 до 7 метрів. Фактично сучасні публічні артоб’єкти, що переосмислюють мотиви Примаченко. До серії увійшли роботи “Горошок”, “Світове дерево”/”Дерево”, “Жовтий звір”, “Синій звір”, “Чарівний птах”, “Сонях” та “Червона квітка”.

А нині у Національному музеї “Київська картинна галерея” можна побачити твори трьох поколінь династії Примаченків – Марії, Федора та Івана – у рамках масштабної мистецької виставки “У саду різдвянім”.

espreso.tv

Читайте також: Маршрути безбар’єрності: у Тальному розпочинають системну роботу над доступним містом

Читайте нас також в Telegram!