Вісті Черкащини 
Такі церквиці почали робити на віддалених присілках, у горах. До церкви йти довго, особливо взимку, коли випадає багато снігу. Побожні гуцули не хотіли пропускати богослужіння. Вирізали деталі зі смереки, складали докупи, розфарбовували, прикрашали, як могли, та ставили на покуті, біля образів. Намагалися її робити схожою на місцевий храм. Або за гуцульською традицією – хрестоподібну з однією центральною банею, інші бані – декоративні. До тих церквиць і молилися. Особливо багато їх виготовляли за радянських часів, коли походів до храму не толерувала влада.
– Церквицю робив вуйко Василь на прізвище Петринчуків, коли Василь Харук був дитиною, – продовжує отець Рибарук. – Подробиць про того майстра ніхто вже не пам’ятає. 1995 року родина Харука влаштувала в хаті ремонт. Церквиця не вписувалася в новий інтер’єр, то й віддав у храм. Сьогодні такі церквиці ще можна побачити у старих гуцулів. Але традиція потроху відходить у небуття. Натомість з’явилася нова – криворівняни почали ставити каплички на своїх подвір’ях.
