Вісті Черкащини Чому довгий час картоплю називали “чортовим яблуком”: про шлях “бульби” від інків до Галичини
Коли галицька господиня нарізає картоплю на деруни, вона навряд чи замислюється, що тримає в руках спадщину стародавніх інків і плід гібридизації диких томатів, якому судилося змінити світ
Картопля здається настільки звичною, що ми рідко замислюємося: звідки взялася ця “бараболя” й коли вона з’явилася на наших столах. А її подорож – це справжня одіссея від далекого Перу до українських сіл. Як скромна бульба з Анд стала “другим хлібом” України і, зокрема, важливою частиною галицької культури, розповість детальніше “Еспресо.Захід“.
Походження картоплі: від диких томатів до культурної рослини
цвіт картоплі, фото: Вікіпедія
Картопля (офіційна назва – Solanum tuberosum) походить із Південної Америки, де її дикі предки росли на території сучасних Перу, Болівії та північного Чилі.
Сучасні дослідження, зокрема проведені міжнародними групами вчених, вказують на цікаву річ, що картопля виникла близько 9 мільйонів років тому! Це сталося внаслідок гібридизації диких томатів (Solanum lycopersicum) із рідкісною рослиною Etuberosum, що належить до родини пасльонових (Solanaceae). Ця гібридизація призвела до появи тих самих бульб, які стали основою сучасної картоплі. Власне, що генетична близькість картоплі та томатів пояснює їхню схожість у будові листя, квітів і навіть плодів, хоча в їжу вживаються різні частини цих рослин.
Дикі форми картоплі, які виростали в Андах, були дрібними, часто гіркими через високий вміст глікозиду соланіну, і потребували спеціальної обробки. Стародавні індіанці, що населяли регіон, почали культивувати картоплю приблизно 10–7 тисяч років тому на території сучасного південного Перу та північно-західної Болівії. Археологічні знахідки, зокрема в поселенні Анкон у Перу, підтверджують, що картоплю обробляли вже 4500 років тому, а біля озера Тітікака знайдені сліди картопляного поля, датованого IV століттям до н.е.
Неймовірно, але індіанці не лише вживали картоплю в їжу, а й надавали їй сакрального значення, поклоняючись як живій істоті! А деякі народи використовували бульби для ворожіння. Наприклад, розрізали картоплину навпіл і тлумачили візерунок усередині як знак від богів.
Також індіанці Анд розробили технологію приготування “чуньо” – замороженої та висушеної картоплі, яка могла зберігатися 3–4 роки й використовувалася як основна їжа та навіть як одиниця обміну, подібна до грошей. Ця невибаглива культура ідеально підходила для суворих умов Анд, де традиційні зернові не могли дати стабільних урожаїв.
Окультурення та зміни картоплі
Перші культивовані картоплини значно відрізнялися від сучасних. Бульби були дрібними, з різноманітними формами та кольорами – від фіолетового до жовтого. Індіанці використовували природний відбір, вибираючи рослини з більшими та смачнішими бульбами, що поступово покращувало врожайність і смакові якості. Проте через вегетативне розмноження (висаджування бульб) картопля була вразливою до вірусних захворювань, що передавалися через покоління, спричиняючи виродження сортів.
З часом індіанці навчилися вирощувати картоплю на різних висотах і в різних кліматичних умовах, що призвело до появи тисяч сортів, адаптованих до місцевих ґрунтів і погоди. Ця різноманітність стала основою для подальшого розвитку культури після її потрапляння до Європи.
Завезення картоплі до Європи та шлях її популярності
Фрідріх II на картопляному полі, фото: Вікіпедія
Можливо, для багатьох буде відкриттям, але ще 500 років тому Європа й гадки не мала про існування картоплі. Тобто руські князі її не їли, а козаки вважали чимось екзотичним.
Картопля потрапила до Європи в другій половині XVI століття завдяки іспанським конкістадорам, які відкрили її в Південній Америці. Перші згадки про картоплю в Європі пов’язують із Педро Сьєса де Леоном, іспанським істориком, який у своїй “Хроніці Перу” (1553) описав бульби як “земляні горіхи”, що за смаком нагадують печений каштан. Ймовірно, саме він привіз картоплю до Іспанії близько 1551 року. У 1573 році картопля вже згадується серед продуктів, закуплених для госпіталю в Севільї.
Спочатку європейці ставилися до картоплі з підозрою. Її бульби нагадували трюфелі, через що в Італії картоплю називали “тартуфолі” (від італ. tartufo – трюфель), а в Німеччині — “картофель” (звідки й перекочувало поширене українське найменування). Довгий час у багатьох країнах картоплю вирощували як декоративну рослину через її гарні квіти, які прикрашали сади, клумби та навіть зачіски. Її плоди (зелені ягоди) помилково вживали в їжу, що призводило до отруєнь через соланін, через що картоплю називали “чортовим яблуком”.
Популяризація картоплі в Європі почалася лише в XVII столітті, коли затяжні війни та голод змусили звернути увагу на її поживність. Тоді 30-літня війна знищила мільйони людей в центральній Європі, була нестача рук, тому населення почало шукати альтернативні способи себе прогодувати.
Та лише у XVIIІ столітті картопля стала масовим явищем для Європи. Тоді у Пруссії король Фрідріх Великий зробив вирощування картоплі національним обов’язком, що сприяло її поширенню в Німеччині, а звідти поступово в Речі Посполитій та Галичині. Тобто для нас “хрещеним батьком” картоплі став саме німецький король, чиї ідеї згодом перейняв австрійський імператор Йосиф II, який став володарем Галичини.
Натомість на заході Європи значну роль зіграв французький аптекар Антуан Пармантьє, який у XVIII столітті активно пропагував картоплю. Він переконав короля Людовіка XVI влаштувати обід, де всі страви були з картоплі, а також вирощував її під охороною, щоб викликати інтерес у селян. Ця стратегія спрацювала: селяни крали бульби, щоб вирощувати їх самостійно, і незабаром картопля стала популярною у Франції, а звідти поширилася і у Велику Британію.
Так картопля стала ключовою культурою в Європі, спричинивши демографічний вибух на початку XIX століття завдяки своїй високій врожайності та поживності. Однак залежність від неї мала й трагічні наслідки: у 1845–1846 роках в Ірландії через фітофтороз (грибкове захворювання) пропав урожай, що призвело до голоду, який забрав життя близько мільйона людей.
Колорадський жук: супутник картоплі
колорадський жук, фото: фото з загальнодоступних джерел
Разом із картоплею до Європи дещо пізніше потрапив і її головний шкідник – колорадський жук (Leptinotarsa decemlineata), який походить із Північної Америки (власне, що з місцевості Колорадо).
Цей жук почав масово вражати картопляні поля в Європі у другій половині XIX століття, ймовірно, потрапивши через торговельні шляхи разом із вантажами з Америки. В Україні колорадський жук став серйозною проблемою лише в середині XX столітті, коли картоплярство набуло промислових масштабів. Тобто ще 80 років тому українці навіть не здогудувалися про існування цих жухів.
Для боротьби з ними селяни використовували ручний збір, а згодом хімічні засоби, що почало вимагати додаткових зусиль у догляді за культурою.
Картопля в Україні та Галичині
Картопля, фото: Freepik
Картопля з’явилася на українських землях у другій половині XVIII століття. На території Наддніпрянської України її поширення пов’язують із указами російської імператриці Катерини II, яка в 1765 році, надихнувшись прикладом прусського короля, наказала вирощувати “земляні яблука” в усіх губерніях імперії.
Проте селяни ставилися до нової культури з недовірою, адже не знали, як її правильно вживати, і часто труїлися зеленими плодами. Це спричинило так звані “картопляні бунти” початку XIX століття, коли селяни відмовлялися вирощувати “чортове яблуко”.
У Галичині, яка на той час вже перебувала під владою Австрійської імперії, картопля почала набувати популярності раніше, ніж у Наддніпрянщині. Особливо завдяки активній підтримці австрійської адміністрації. У XVIII столітті австрійський уряд видавав інструкції про користь картоплі та її використання, а місцеві поміщики та духовенство заохочували селян до її вирощування. Галичина, з її родючими ґрунтами та сприятливим кліматом, стала ідеальним регіоном для картоплярства. Не дивно, що тут картопля досить скоро стала основою харчування селян. Урожайність картоплі в Галичині була високою на присадибних ділянках, тому “бульба” стала звичною рослиною на полях селян.
Таким чином у XIX столітті картопля остаточно прижилася в Галичині, ставши невід’ємною частиною місцевої кухні. З неї готували вареники, деруни, галушки, запіканки, додавали до борщу та юшок. А популярні нині форми назв (“картопля”, “бульба”, “бараболя”, “мандебурка”) – це лише наслідок різних шляхів поширення й мовних контактів із Польщею, Німеччиною та Білоруссю.
Цікавий факт, що саме картопля “змусила” переселитися тисячі галичан у Новий світ, тобто в Америку. Адже впродовж XIX століття на Галичині декілька разів ставався значний голод, основна причина якого – фітофтороз картоплі (картопля стає гнилою та неїстівною). Саме через брак їжі, селяни покидали рідні домівки в пошуках кращої долі.
Картопля в культурі та суспільному житті
смажена молода картопля, фото: klopotenko.com
Картопля в Україні, і особливо в Галичині, стала не лише їжею, а й частиною суспільного життя. Її вирощування формувало сезонний ритм селянського життя: саджали картоплю навесні, зазвичай у травні, коли ґрунт достатньо прогрівався, а викопували восени, у вересні-жовтні, залежно від сорту та погоди. Догляд за картоплею включав прополювання, підгортання та захист від колорадських жуків, що стало щоденною працею для селянських родин.
Попри свою популярність, картопля не набула значного ритуального значення в українській культурі, як хліб, оскільки з’явилася відносно пізно, коли основні обрядові страви (хліб, каші, мед) уже були сформовані. Проте з картоплею пов’язані деякі народні прикмети, наприклад, про сприятливі дні для посадки, а також гуморески. В окремо втятих регіонах картопля все ж “пробила” собі місце до святкового столу. Для прикладу, яворівський картопляний пиріг, який нещодавно внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Загалом на Галичині картопля стала символом достатку та працьовитості, а її вирощування об’єднувало родини та цілі громади, адже селяни часто допомагали й продовжують допомагати одне одному під час посадки чи збору врожаю.
Сьогодні Україна є одним із світових лідерів із виробництва картоплі. До повномасштабної війни, Україна посідала третє-четверте місце у світі за обсягом вирощування картоплі (близько 21 млн тонн на рік). Не дарма часом картоплю в Україні називають “другим хлібом”.
На Галичині картоплярство досі залишається важливою частиною сільського господарства, особливо в приватних господарствах. Щороку тисячі людей мігрують з міст до сіл, де допомагають своїм родинам садити та збирати картоплю, яку регулярно продовжують споживати українці, вже й не пам’ятаючи, як понад дві сотні років тому противилася цьому американському чуду з Анд.
