Вісті Черкащини Черкащанин переплив Індійський океан на веслах
Вам колись спадала на думку екстремальна ідея? Наприклад, завтра ж взяти участь у марафоні, проїхати сотні кілометрів на велосипеді чи може пройти курс із вітрильного спорту? Погодьтеся, зазвичай у житті так багато справ, що не до втілення божевільних ідей. Так я думала до того, як поспілкувалася з Євгенієм Судиром.
Він — офісний працівник, який переплив на човні Індійський океан. Близько року підготовки, і от — четверо чоловіків гребуть веслами 65 днів, вдень і вночі, не зупиняючись. На шляху трапляється чимало “пригод”: за човном стежить риба-меч, з’явився ризик зустрітися з сомалійськими піратами, а ще, потрапивши у шторм, один із веслярів випадає за борт.
Попри перешкоди, команда дістається берега на десять днів раніше, ніж планувала. Якою була ця експедиція — читайте.
“Довів себе до ручки і важив 140”
Євгеній Судир родом із Лукашівки, що на Чорнобаївщині. З Черкащиною, крім дому, його пов’язує Черкаський національний університет, де вивчився на інженера-програміста. А далі закрутилося життя в столиці. З 2014 року він переїхав до Німеччини і вже отримав друге громадянство.
— Двадцять років я просидів в офісі. У 2018 році довів себе до ручки і важив 140 кілограмів. Були серйозні були проблеми зі здоров’ям. Тоді я задумався, що треба щось змінювати. Купив велосипед і почав на ньому їздити, — пригадує Євгеній.
Євгеній Судир на велосипеді
Так за кермом двоколісного спливали спершу година, дві, а потім і дні, за які Євгеній міг проїхати 350 кілометрів. У 2021 році чоловік “пересів” на біг, приставши до клубу бігунів у Києві, куди він приїздив у роботі. За цей і наступний роки Євгеній пробіг п’ять марафонів. Перший був у Одесі й називався “Самоперевершення”.
— Цей забіг був найближчий, мене запевнили, що він простенький. А з’ясувалося, що маршрут вздовж набережної, по таких гірках. Я ніколи раніше не був в Одесі, це була перша поїздка і такий перший марафон. Досить тяжко мені дався, — розповідає Євгеній Судир.
Після українського марафону він пробіг берлінський і амстердамський. В останньому склав компанію тим самим бігунам, з якими познайомився в Україні. А потім виграв у лотерею участь — ще два квитки на марафони в Чикаго та Нью-Йорку. Через пандемію COVID-19 дати забігів зміщували. І нарешті, коли вони мали відбутися, у 2022 році чоловік підхопив вірус. Жовтневий марафон у Чикаго для Євгенія став найважчим. Наступний, за три тижні в Нью-Йорку, — не менш легким.
Євгеній та Таїсія Судир – подружжя
— Не варто було бігти, тому що ковід “вдарив” по серцю. Я не встиг відновитися після хвороби, але вирішив, що треба завершити почате. Не міг просто сказати, що не братиму участь чи перенесу марафони на наступний рік. Підготовка до одного й другого тривала два роки. Хотів довести собі, що можу, — каже Євгеній.
Поступово з’явилася любов до бігу. Чоловік схуд майже на сорок кілограмів за три роки, хоча таку ціль не ставив. З’явилося нове ком’юніті: спершу в Україні, а згодом і в Німеччині. Здоровий спосіб життя підживлював соціум.
“Хотів зробити те, що ніхто не робив”
Євгеній ріс біля маленького ставка, пригадує, як на ньому плавав човен. Біля води проводив чимало часу, та в дорослому житті особливо водою не захоплювався. Насправді ж водний спорт знайшов чоловіка ще до марафонів, у 2009-му. Коли він жив у Києві, зацікавився скубадайвінгом — підводним плаванням з аквалангом, і завершив курс навчання. А вже минулої весни спробував фрідайвінг — занурення із затримкою дихання.
У тому ж 2024-му Євгеній зацікавився вітрильним спортом. У групі з двадцяти людей він завершив спеціалізований курс з керування човном. Саме тоді, в липні під час відпустки на Кіпрі, в Євгенія виникло бажання:
— Я захотів перетнути океан на вітрильному човні. Подумав, що це, мабуть, круто, але небезпечно. Почав міркувати над подібними варіантами. Пригадав, що декілька років тому бачив у ютубі відео, як люди перепливли Атлантичний океан на веслах, і саме це захотів зробити сам. Так! Перепливти океан. За місяць або два, як вийде, — переказує Євгеній. — Коли я думав про щось екстремальне, хотів зробити те, що ніхто не робив або робили мало людей.
Євгеній та Да (Йонг) Лю. Фото з інстаграму Євгенія Судира
Так Євгеній знайшов нідерландця Ральфа Туйна — медбрата, який не раз перетинав океан, й звернувся до нього за консультацією. А він порадив уперше пливти в команді й запропонував долучитися до своєї експедиції наступного літа, у 2025-му.
Почалася підготовка. Євгеній записався на триденний курс до школи Aurora Sea School у Британії. Там навчали виживанню в океані, як користуватися рятувальним плотом, надавати першу медичну допомогу, а цей процес відрізняється від того, що на суші. Зустрівся зі шкіпером Ральфом, аби зробити тестовий заплив. Паралельно шукали ще веслувальників: спершу погодився Стефан із Болгарії — консультант у банківській сфері, а згодом і китаєць Да (Йонг) Лю — викладач в університеті. Вони — не професійні веслярі, проте екстремали з досвідом. Назвалися — “Неприборкані”. Спланували дату і підписали договір. Взявши квиток в один кінець, Євгеній прибув до Австралії. З собою мав дві сумки з одягом, засобами гігієни, а ще технікою: телефони, зокрема, супутниковий, камери.
Команда “Неприборканих”. Фото з інстаграму Євгенія Судира
“До нас відправили величезний танкер і літак, щоб врятувати”
Човен в Австралію плив в контейнері з Роттердама. Це доволі невелике судно з двома кабінами. Тут є навігаційне світло, акумулятори, сенсори для збору інформації, рятувальний пліт, якір, каністри з відфільтрованою водою, в які насос завдяки сонячним панелям подає океанську воду що два дні. Відсіки для їжі, тієї, в яку додаєш воду, і вона готова: спагеті, риба й картопля, гранула, енергетичні батончики. Відра для прання й туалету.
Що все пішло не так, як навчали, Євгеній помітив у перший же день перебування на човні. Помилкою було те, що організацію експедиції цілком взяв на себе Ральф: електроенергії з сонячних панелей вистачало лише на життєво важливу техніку: насоси й опріснювачі води, на автопілот, GPS-трекер, медикаментів було недостатньо, деяка їжа — протермінована.
— На човні помилково спрацював один із рятувальних сенсорів. І до нас відправили величезний танкер і літак, щоб врятувати. Цю операцію організувала берегова охорона Австралії, тому що ми не повідомили їх про себе. Раніше вони не знали, хто ми і де. Витратили на це купу грошей, але, Слава Богу, нам не довелося за це платити, — розповідає Євгеній і додає, що надалі зв’язувався з рятувальними службами, які були причетні до експедиції, повідомляв їм про те, де човен і чим займаються веслярі.
Позмінне веслування на човні. Фото з інстаграму Євгенія Судира
У перші два-три тижні Євгеній не міг нічого робити, крім того, як веслувати: коли йшов у каюту відпочити — все пливло перед очима. Боліли м’язи по всьому тілу, з долонь не сходили мозолі. Спілкування з іншими було обмежене: з ким гребеш, з тим і спілкуєшся, якщо тиха погода і є настрій. Вночі не говорили, аби іншим не заважати спати.
— У мене була з собою музика. Якби не вона, мабуть, згадки про експедицію були б не такі приємні. Морально було дуже важко. Ми гребли вдень і вночі, і в перші тижні скрізь все боліло, — розповідає Євгеній Судир. — Майже щодня телефонував дружині й дітям, батькам. Якщо не було інтернету від старлінку, користувався супутниковим телефоном.
Таїсія, дружина Євгенія, підтримувала його відколи почула про екстремальну ідею. Вона допомагала і до експедиції з тренуваннями, і під час. Будучи з двома тримісячними синами, вона редагувала й публікувала контент на сторінці чоловіка в інстаграмі. Робити це з човна бракувало часу.
Стефан і Євгеній на човні. Фото з інстаграму Євгенія Судира
Крім того, як веслувати, Стефан збирав планктон для університету з Софії, а Євгеній фіксував інформацію про те, як середовище впливає на рух човна для Університету східної Австралії. Перед поїздкою він познайомився з вченими, які у свій час допомогли першому мандрівнику знайти правильний маршрут в Індійському океані. Вони використовували наукову інформацію за двадцять років щодо погоди, руху течій, вітру. Погодилися допомогти й “Неприборканим”, а навзаєм отримати оновлену інформацію.
— Я витратив два місяці перед стартом, щоб побудувати маленький мікрокомп’ютер, який збирав би з сенсора напрямок і швидкість вітру. Також у нас був вбудований GPS-трекер, який кожну секунду зберігав наші координати, і високоточний сенсор, який “запам’ятовував” позицію човна у просторі. Цю інформацію ми записували на флешку, щоб у майбутньому науковці могли подивитися, наскільки їхні поради були нам корисними, а також дослідити наш внесок, — пояснив Євгеній.
Читайте також: Між ріпаком, акацією та соняхом: як пасічник розвиває медову справу у ярах Чигиринщини.
Шторм в Індійському океані: човен втратив руль, а китаєць випав за борт
Індійський океан — глибокий і, здається, мертвий. Лише раз човен привабив блакитного марліна. Триметрова риба з носом, наче спис, супроводжувала судно зо дві години. Та в тих водах це не єдина небезпека. Веслярі пережили три шторми. Вони тривали до трьох-п’яти годин, недовго, та й веслярі були готові заздалегідь, з цим допомагали прогнози від вчених. Тоді під водою відкривали морський якір, такий собі парашут, аби човен стояв носом до хвиль і не піддавався шторму.
— О першій годині ночі завершилася наша зі Стефаном зміна. Тоді був сильний вітер і велика хвиля. Ми пішли відпочивати в каюту. І вже за двадцять хвилин наш човен перевернуло на бік. Китаєць випав за борт, хоча його тримала мотузка, він потребував допомоги. Ручка у моїй каюті зламалася і я був замкнений. Ральф і Стефан витягли Да (Йонг) Лю. Коли вони прийшли в себе і намагалися гребти, човен був некеровний, — переказує Євгеній Судир.
На світанку чоловіки запустили під воду камеру, щоб перевірити свої здогадки — руля на місці не було. Таке сталося вдруге, і цей руль був запасним. До фінішу залишалося дев’ять днів.
— Була думка, що на цьому експедиція завершена. Зараз викличемо рятувальників з Мадагаскару і нас евакуюють. Китаєць після того, як випав за борт, був морально пригнічений, він хотів на берег. І всі ми страждали через солону воду, яка роз’їдала шкіру. Але ніхто не хотів залишати човна серед океану, тому ми вирішили продовжити експедицію, — розповідає Євгеній.
Човен, на якому команда перепливла океан
Веслярі гребли, але не виходило тримати курс. Човен плавав по колу. Треба було рішення, тому чоловіки розвернули сидіння і гребли задом, хоч це було повільніше. За кілька днів з’явилася правильна течія і попутний вітер, та все одно залишався ризик потрапити у Сомалі. Цю країну вважають непривітною для туристів не лише через піратство, а й — політичну нестабільність, гуманітарну кризу й терористичну загрозу.
— Ми мали фінішувати в Кенії, але помітили, що наші колеги з Британії, що стартували на кілька днів раніше теж з Австралії, вимкнули свої навігаційні прилади. Випадково склалося так, що наші команди планували встановити одні й ті ж рекорди. Тому наша експедиція з самого початку перетворилася на гонку. Звісно, ніхто цього не хотів: ні ми, ні вони. Тому, коли їхній човен зник з радарів, а в нас ще й був хворий член команди, ми вирішили якнайшвидше дістатися берега. Найближча — Танзанія, — додає Євгеній.
“У кожного — свій океан”
Уже біля берегів Африки, за два дні до фінішу, до веслярів доїхав новий руль. Його доставила дружина Стефана з Нідерландів. Тоді в океан вийшла китайська знімальна група, яка планує випустити фільм про цю експедицію. До речі, він буде одним із трьох. Вони й закинули за допомогою мотузки руль “Неприборканим”.
У Дар-ес-Саламі 21 липня веслярів зустрічали близько ста людей, які знали про їхній фініш. Перше, що зробив Євгеній, зійшовши на берег, — зателефонував дружині. Пригоди на цьому не завершилися, принаймні для Стефана. Він поцілував свою дружину, а повертаючись до човна, підковзнувся і зламав ногу. Та з ним все буде добре, прогнози від лікарів втішні. Веслярі ж іще кілька тижнів після експедиції не могли ходити рівно, і не лише тому, що схудли. Євгеній, наприклад, лишився 25 кілограмів. Але хитало насамперед через хвилі, які нагадували про себе.
— Я перевершив свої очікування. Думав, буде важче, що буду найслабшим з усіх у команді, — зізнається Євгеній. — Але гордий, що зробив це. Під час цієї експедиції у мене з’явилось багато ідей і планів. Я щоночі по шість годин був просто неба, під зірками, які світили так яскраво. Ми бачили, як за ніч падало по сотні зірок, одна за одною. Це, звісно, покращувало настрій.
Євгеній Судир у футболці з написом “Неприборкані”. Фото з його інстаграму
Свій досвід з океанічної греблі Євгеній вирішив використати в соціальній сфері, допомагаючи українським спортсменам. А ще він створює свій фільм про експедицію, в якій був веслярем. Знімання тривали і в Нідерландах, і Німеччині, на Кіпрі, в Австралії, Кенії, Танзанії. Цей фільм — про людей, які долають перешкоди на своєму шляху і не зупиняються.
— Багато людей мені радили відмовитися від експедиції. Казали, що це погана ідея, бо маю трьох дітей, дружину, а океан — небезпечно. Інші констатували, що я не перетну океан. Незнайомці, коли чули про мою ідею, говорили, що в мене їде дах. Та я всіх переконував, що це можливо. Фільм буде про те, що в повсякденному житті треба долати перешкоди, які з’являються на шляху, щоб рухатися далі. Океан — це просто приклад, у кожного він свій, — пояснює Євгеній Судир.
Команда веслярів, яка перетнули океан
До речі, британську команду “Неприборкані” обігнали й дісталися берега на п’ять днів раніше. Тож загалом в океані пробули 65 днів. У британській Ocean Rowing Society вивчали обставини експедиції, щоб визнати досягнення рекордів командою. За висновками організації, нідерландець Ральф встановив рекорд: “Найбільша загальна подолана дистанція миль в океані однією людиною”. Досягення внесуть у Книгу Гіннеса.
Євгеній Судир повернувся в Німеччину, вже з’їздив на конференцію в США. Жартує, що довелося гребти швидше, аби на неї потрапити. Продовжує займатися спортом і хоче отримати державну ліцензію з керування човном у Німеччині.
