Вісті Черкащини 
Вероніка — третя дитина в сім’ї. Попри тривалу боротьбу за життя, нині вона здорова та добре розвивається, розповіла її мама Суспільному.
Вероніка з’явилася на світ передчасно — на шостому місяці вагітності. Це сталось 20 квітня, на Великдень.
Коли їхала в лікарню, то думала, що лікарі залишать її на збереженні, розповіла Вікторія.
“Я була вдома, дуже почав боліти внизу живіт і я вирішила, що вже немає куди тягнути, треба їхати в лікарню. Я дуже швидко народила, лежала на кріслі в родзалі і кажу лікарям: «Ловіть, бо вона дуже швидко виходить». Хоча попередніх дітей я народжувала повільно і важко”.
Далі були три місяці лікування, із них 66 днів — в інтенсивній терапії на апараті штучної вентиляції легень.
“Думки були різні, але я струснулась і така: ні, все буде добре, ми виживемо, ми будемо розумні, щасливі”, — пригадала Вікторія.
Той період, з її слів, був найважчим:
“Особливо було важко, коли на обході казали: сьогодні її чіпати не можна. Не чіпати, не перевертати. Постояла біля неї, поплакала і чекаю іншого обходу”.
Та Вероніка виявилася сильною і щодня вона набирала по кілька грамів. Згодом їх перевели з реанімації до палати постінтенсивного догляду:
“Найприємніший момент був, коли вона сама почала дихати і її зняли зі штучної вентиляції легень. Я тоді вже трошечки видихнула. А коли вже повністю мене в палату перевели і ми були з нею разом, мені було спокійніше. Але все одно страх якийсь ще трошки присутній”.
Нині Вероніка важить три кілограми 300 грамів. За планом вона мала б народитися 20 липня, але зараз лише наздоганяє у розвитку своїх ровесників. З лікарні їх із мамою виписали.
“Я читала дуже багато, що якщо все правильно та вчасно контролювати, вони виростають звичайними дітками”, — розповіла Вікторія.
Окрім лікарів, зазначила жінка, найбільшою опорою для неї був чоловік:
“Кажу йому: ну за що нам це, що ми не так зробили? А він: не за що, а для чого. Я думаю вона нам послана для цього, щоб ми трішки переоцінили життя. Воно зараз дуже важке. Війна, всі на нервах. А це такий маленький ангелочок, щоб трошечки нас порадувати”.
Після виписки з лікарні історія Вероніки залишила спогад в серцях медиків, розповіла завідувачка відділення інтенсивної терапії Богдана Вілен. Адже кожен день її перебування у відділенні був непростим і вимагав спільних зусиль:
“Це була кропітка робота всього відділення із дуже величезною роботою мами. І наші сумісні зусилля вилилися в позитивний результат. Надалі дитину має спостерігати невролог, окуліст та лікарні інших вузьких спеціальностей, щоб своєчасно виявити проблеми у здоров’ї і коригувати це. Був такий момент, коли дитина спала, склавши дві ручки під щічку, і це було так няшно. Ми тоді всі такі — фух, все буде добре”.
