Вісті Черкащини Буковинська феміністка: минає 162 роки з дня народження видатної письменниці Ольги Кобилянської
Ольга Кобилянська – українська письменниця-модерністка, феміністка та близька подруга Лесі Українки, яка відстоювала права українських жінок та розповідала про їх важку долю в селах
Народилася 27 листопада 1863 року в гуцульському містечку Ґура-Гумора (Південна Буковина) і виступала під псевдонімом “Гірська Орлиця”. Її проза – це голос Карпат і голос пригноблених: у новелах і романах вона викривала тяжке становище селян та ролі жінки в суспільстві. Завдяки таким творам Кобилянська ввійшла до кола ключових постатей українського модернізму. Творча кар’єра Кобилянської – це ряд потужних повістей і новел про долю українського села та жінки. Найвідоміші з них – “Людина” (1886), “Царівна” (1896) та “Земля” (1901). Ці твори вивели її до лав класиків: молодші сучасники високо цінували її прозу, а Леся Українка якось помітила у ній ту ж “гірську верховину, широкий горизонт”, що символізують волелюбний дух Карпат.
Еспресо.Захід детальніше розповість про відому письменницю.
Буковинська феміністка
Кобилянська стояла в аванґарді жіночого руху свого часу. Іще маючи лише 4 класи формальної освіти, вона гостро відчувала “рабство родинне і рабство суспільне” жіноцтва. У 1894 році вона стала однією з засновниць “Товариства руських жінок на Буковині”, а 1902 року в Чернівцях організувала та очолила “Кружок українських дівчат”. Кобилянська писала про це у власних щоденниках, а для ширшої аудиторії випустила брошуру “Дещо про ідею жіночого руху”, де аргументувала необхідність боротьби за права українських жінок. Саме вона у своїх творах настільки яскраво змалювала принизливу роль селянської жінки, що її долю читачі відчували “в серцях, як холодне дихання карпатської ночі”.
Сестринська дружба з Лесею
Особливе місце у житті Кобилянської посіла її тісна дружба з Лесею Українкою. У 1899 році Михайло Павлик листом познайомив її з Лесею, після чого Кобилянська приїхала на гостину до родини Косачів на їхній хутір Зелений Гай на Полтавщині.
За два роки Леся відвідала Ольгу в Чернівцях. Леся глибоко цінувала талант землячки – вона зазначала, що в творах Кобилянської відчувається та ж “гірська верховина, широкий горизонт”, – і їхня плідна переписка та спілкування заклали основи нового образу української жінки-інтелектуалки у літературі. Навіть після трагічних подій 1901 року (смерті нареченого Сергія Мержинського) Леся приїхала саме до Ольги за підтримкою, довіряючи їй найдорожче – свою душу.
Цікаві факти
У своїй юності Кобилянська писала німецькою мовою. Під впливом галицьких феміністок (зокрема Наталії Кобринської й Софії Окуневської) вона почала писати українською, самостійно обравши цю ідентичність і почавши відстоювати права українських жінок та селян.
Вона відкрито писала про неприязнь до хатньої праці: “Я не маю ніякого бажання до хатньої роботи, бо вона мені не дає задоволення… В моєму серці нема жодного сонячного промінчика, душа вкрита хмарами. Я хвора на тяжку хворобу, мене може вилікувати жваве духовне життя, а де його тут взяти?”. Проте змушена була допомагати по господарству, доглядати хвору матір і брата.
У 1929 та 1932 роках літні канікули Кобилянської проходили у мальовничому селі Молодятин на Покутті. Завдяки знайомству з парохом Костянтином Балицьким вона “відпочивала від міського руху і в тиші працювала” над повістю “Апостол черні”. Селяни згадували, як Ольга мило розмовляла з усіма і допомагала по господарству між письменницькими заняттями.
Один із сучасників пригадував звичай Кобилянської: вона вставала на світанку, снідала кавою, яйцем, шматочком булки з маслом та медом, а потім ходила на прогулянку лісом. Повернувшись, довго працювала під горіхом – “без перерви сидячи над писанням і три години”, а згодом виходила до господарів усміхнена: “От гарну партію я собі сьогодні зробила!”.
Кобилянська любила і берегла красу навколишнього світу. За спогадами місцевих, вона навіть вчила дітей не топтати квіти: “Не ставайте на квіточку й травичку – вони є живі та можуть загинути”, – пояснювала вона з посмішкою.
