Вісті Черкащини 
Ющенко зазначив, що саме цей варіант вірша є оригіналом, який радянська влада переписувала на свій лад.
Колишній президент зауважив, що текст вірша у сьогоднішніх реаліях дуже актуальний і від нього, як зауважив Ющенко, «аж холоне кров».
Ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! — а сила знову розцвіла.
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.
Московіє! Мене ти пожирала,
як вішала моїх дочок, синів
і як залізо, хліб та вугіль крала…
О, як твій дух осатанів!
Ти думала — тобою весь з’їдаюсь? — та, подавившись, падаєш в траву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила,
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! — а сила знову розцвіла.
Сини мої, незламні українці,
я буду Вас за подвиг прославлять,— ідіть батькам на допомогу й жінці,
дітей з ярма спішіте визволять!
На слобожанських нивах, на подільських, на Чорнім морі
я прошу, молю! — вбивайте ворогів,
злодюг кремлівських, вбивайте без жалю!
Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,
гляджу їх, мов пшеницю ярову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.
Повстань! І з ран — нове життя заколоситься,
що з нього світ весь буде подивлять,
яка земля! яке зерно! росиця!
Ну як не сіять? Як відсіч ворогу не дать!
І я сіяю, крильми розгортаюсь,
своїх орлів скликаю, кличу, зву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.
Ще буде: неба чистої блакиті,
добробут в нас підніметься, як ртуть,
заблискотять косарки в житі,
заводи загудуть…
І я життям багатим розсвітаюсь,
пущу над сонцем хмарку, як брову…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! — а сила знову розцвіла.
Кремлівська гнидь, тремти!
Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову!
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.
Павло Тичина
Павло Тичина – український поет, перекладач, публіцист, політик, громадський та державний діяч доби УНР та УРСР.
Новатор поетичної форми. Директор Інституту літератури АН УРСР (1936—1939, 1941—1943). Голова Верховної Ради УРСР двох скликань (1953—1959), депутат Верховної Ради УРСР 1—7-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 2—5-го скликань. Член ЦК КПУ (1952—1967). Міністр освіти УРСР (5 березня 1943 — 7 серпня 1948). Академік АН УРСР (1929). Член-кореспондент Болгарської академії наук (1947). Лауреат Сталінської премії (1941). Лауреат Шевченківської премії (1962). Разом з Ліною Костенко та Іванем Драчем був номінантом на Нобелівську премію з літератури. Автор слів Гімну Української РСР.
