''Не скотись у темні часи''

-Станом на 2013-й рік усі ліки мали захмарні ціни (в доларовому еквіваленті), адже щоб отримати дозвіл на продаж, треба було занести в дуже багато кабінетів значні суми, які потім входили в собівартість. Медпрацівники могли призначати лікування на власний розсуд, не несучи за це жодної відповідальності.

-Тендери на закупівлю медикаментів державою були настільки прибутковим бізнесом, що зробили мільйонерами не одне покоління чиновників МОЗу (настільки, що й через 5 років у «медичної мафії» ще залишаються гроші аби вести масштабну війну з Супрун та її реформою).

-З України літала лише одна лоукост-компанія (“ВіззЕйр”), маючи всього 16 рейсів. Монополія компанії МАУ Коломийського була беззаперечною.

-Українці могли відвідати без оформлення віз (збирання документів, оплати послуг, стояння в чергах) лише 30 країн світу (проти 130 сьогодні). Подорож літаком могли собі дозволити лише 8 мільйонів українців.

-Автомобільні шляхи занепадали. Якісні дороги будувалися лише до маєтків чиновників чи для Євро-2012, тоді як решту сполучень латали “ямковим” ремонтом (і безкарно цупили гроші на будівництві).

– Пенсійний фонд був величезною дірою у державному бюджеті. Головним принципом була зрівнялівка пенсіонерів, коли розмір пенсії не залежав від трудового стажу і заробітної плати. Індексували їх в ручному режимі, коли треба було кинути подачку перед виборами.

-Україна очолювала антирейтинг країн за енергоощадливістю. Ніхто й не думав про утеплення і заміну вікон (не кажучи вже про державну компенсацію цих витрат). Тепло/енергія/гроші буквально викидали через хвіртки й двері під’їздів.

-Інфраструктура сіл і містечок старіла, руйнувалася і щаростала бур’янами. Усі місцеві бюджети країни мали менше 70 мільярдів гривень.

-Їхнє використання на благо громади було майже неможливим без “танців із бубном” та “підмазування” в Києві та області.

Я дуже сумніваюся, що українці, яким ціною великих втрат і ущемлень лише нещодавно вдалося вийти зі стійла (де їх утримували всі ці роки), захочуть ризикнути своєю свободою та повагою і дозволять знову надіти на себе ярмо. Бо іншого історичного шансу в нашого народу може вже й не бути.

Євген СЕРДЮК, активіст