Вісті Черкащини Жінка з Лисянки пише вірші все життя, і вважає це Божим даром
Цю сивочолу, мудру жінку багато хто знає в Лисянці. Катерина Йосипівна Баглай народилася в Кагарлицькому районі на Київщині, але все свідоме життя у неї пов’язане з містечком на Тікичі. Тут, як на крилах, каже жінка, пролетіли її життєві літа. Працювала піонервожатою в Рубаному Мосту, вихователькою в дитячій дошкільній установі «Малятко» в Лисянці, вчителькою у Писарівці. Не зчулася, як і восьмий десяток підібрався. Та душею вона все така ж завзята і молода. Мабуть тому, що в неї добра душа і поетична натура.
Жінка складає вірші з дитинства. А творчий дебют, каже, починався з пісеньки про пастушку, коли семирічною дівчинкою виганяла на берег пасти гусей. Пам’ятає його до цього часу. Та й взагалі, все, що написала за своє життя, які пісеньки склала для своїх маленьких вихованців, може продекламувати і проспівати без заминки в будь-який час і в будь-якому місці. Як приміром, нещодавно, в лікарняній палаті, де проходила лікування, і де знайшла вдячних слухачів.
Віршів у Катерини Йосипівни чимало. В основному про життя, природу, є й сатиричні твори. А відтепер – про війну, про захисників. У свої 77 вона добре розбирається у політиці, слідкує за новинами з фронту. Але здебільшого переймається життям рідного селища, односельців.
Як людина, Катерина Баглай підкорює своєю щирістю, безпосередністю, правдивістю і разом з тим внутрішньою силою, безкомпромісністю. І творчість її така ж.
«Я пишу про те, що хвилює. Через вірші передаю свої відчуття та емоції, іноді це заспокоює й покращує самопочуття, бо з роками хвороб тільки більшає. Коли в тебе болить серце, коли душа щемить, тоді найліпше пишеться. В мене бувають такі періоди, що і посеред ночі схоплююся, щоб щось записати. Іноді, мені здається, що я не пишу, а записую те, що посилають мені небеса. Мабуть, без Божого дотику і напуття, не народжується жоден справжній рядок поезії. Тому такі близькі моєму серцю Тарас Шевченко і Леся Українка», – щиро зізнається поетеса.
Іван СМОЛІЙ
