Вісті Черкащини Якою побачив війну один із командирів «Черкаських стрільців»
Бахмутський і Авдіївський напрямки, де воює багато наших земляків, залишаються епіцентрами, найгарячішою точкою війни. Ворог там несе неймовірні втрати. Від взводу до роти противник може загубити за добу. Українські військові щодня роблять все, щоб противник не зміг досягнути своєї мети, прорвати оборону і вийти на оперативний простір.
«У нас, на Авдіївському напрямку, гнучка лінія фронту на невеликій відстані, йде позиційна війна. Іноді, щоб зберегти особовий склад, командирам на місцях доводиться ухвалювати складні рішення. Найголовніше – там тримається оборона багато місяців і ворог не може досягнути головного – прорватися і вийти далі завойовувати нашу землю», – розповів житель Лисянщини Віктор Книш, капітан ЗСУ, позивний «Батя», колишній командир взводу стрілецького батальйону «Черкаські стрільці». – Задача рашистів – вийти на адміністративні кордони Донецької області, аби якось порадувати своїх плебеїв, залишається нездійсненною. Кажуть, завдяки героям, які тримають позиції, зарившись у землю в голому степу. Але вони такими себе не вважають, це – звичайні пацани. Більшість з них ніколи не була на війні й не знали куди потраплять. Але вони твердо знають, що не поступляться і метром своєї землі. Вони тут стали справжніми воїнами. Як кулеметник із Корсуня, який в одному бою сам знищив 8 рашистів, як медик з Винограду з позивним «Сем», який вивозив поранених з таких місць, куди всі боялися їхати. Найбільша проблема у нас, зрозуміло, це ворожа артилерія. На початку було дуже важко. Щільний ворожий мінометний вогонь, якому практично нічого було протиставити. Обстріли, які безперервно, монотонно тривають по кілька годин. Потім почало ставати трішки легше, коли почала з’являтися наша артилерія. Більш сучасна в тому числі. Але її потрібно більше, щоб переломити ситуацію на цьому напрямку. Значно зросла частота застосування безпілотних літальних апаратів з обох сторін. Я не раз бачив, як працюють хлопці, які опікуються дронами, і сам брав у цьому участь. Це практично безперервне перебування в повітрі, відстеження цілей, обстановки і в режимі реального часу передача сигналів і команд на пункти управління, керування боєм. Фактично це прямий зв’язок із командуванням частини і в режимі реального часу отримання командуванням картинки поля бою.
Найголовніше, що я хочу зазначити: за всіх обставин, за всіх успіхів, в жодному разі ніколи не можна ворога недооцінювати. Але й у своїх силах не потрібно сумніватися. Ми зустрічалися на полі бою із спецназом російського ГРУ, з підрозділом так званої ДНР «Сомалі», і вони дружно відправлялися на «концерт Кобзона». Мені не соромно за наших земляків з Лисянки, Погибляка, Шубиних Ставів, Винограду, які воювали у моєму взводі і несуть на собі, як піхотинці, основний тягар цієї війни. Жодного з них немає, хто б не отримав поранення, контузію. Окремо хочу подякувати нашим волонтерам з Лисянки, Тального, які добиралися до нас навіть в найгарячіші періоди, і піднімали бойовий дух хлопців вістками із дому, теплими шкарпетками і дитячими малюнками.
Для 58-літнього Віктора Книша, як і для його бойових побратимів, ця війна вже ніколи не закінчиться. Люди, які свідомо пішли у пекельний вогонь, вже ніколи не будуть такими як раніше. Вони змінили себе і змінять світ, однозначно – на краще.
Олександр ЩЕРБАТЮК
Читайте також: Ми дуже вдячні за таку підтримку: у Тальному вимушені переселенці отримали допомогу
