Як живуть лисянські ліквідатори аварії на ЧАЕС?

14 грудня в Україні відзначили День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Ми знову згадали подвиг людей, які ціною власного життя і здоров’я захистили світ від смертоносної радіації, поспілкувавшись з головою ГО Лисянщини «Союз. Чорнобиль. Україна» Володимиром Шайногою. Як живуть лисянські ліквідатори аварії на ЧАЕС?
– Володимире Васильовичу, повертаючись до подій 1986 року, що ви відчуваєте, які думки приходять, згадуючи пережите?
– Буває і сумно, і гірко, та все ж треба жити і працювати для тих, хто потребує допомоги, підтримки в наш нелегкий час. Усі, хто брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, сьогодні потребують лікування та допомоги держави. Адже на ті пенсії, які вони отримують, пролікуватися неможливо, особливо ліквідаторам другої і третьої категорій. Хочеться, щоб держава нарешті звернула увагу на чорнобильців та створила достойні умови соціального та пенсійного захисту. На Лисянщині їх зараз 118 осіб з тих майже трьохсот, які брали участь у ліквідації аварії. А ще є родини померлих ліквідаторів, яким теж потрібно приділити увагу. Багато часу, зокрема, забирає паперова тяганина у питанні перерахунку пенсій вдовам чорнобильців, як це встановлено законом.
Згадуючи минуле, своїх товаришів-водіїв із райсільгосптехніки, з якими у 1986 році вирушили КАМАЗами до невідомого тоді Чорнобиля, інколи дивуюсь, як виконуючи свою роботу біля самого саркофага ( возили сюди глину щоб перекрити доступ зараженої радіацією води в річку Прип’ять), без засобів захисту, з пляшкою води із йодом у кабіні, змогли витримати те пекло, яке творилося в зоні лиха. Не усвідомлювали, що багатьом з нас після цього відрядження, не судилося прожити і десяти років. Ми могли з-під Чорнобиля забрати наші автомобілі назад, у Лисянку – був спеціальний наказ. Однак коли заміряли радіацію, були шоковані – вона перевищувала допустиму норму у десятки раз. Скільки ж тієї отрути осіло в організмі наших водіїв?
– Ваша громадська організація одна з найактивніших на Лисянщині. Що цьому сприяє?
– Я, коли давав згоду очолити організацію, поставив умову: ми чогось доб’ємося, якщо будемо працювати разом, спільно вирішувати питання і підтримувати один одного в різних життєвих ситуаціях. Сьогодні за цим принципом і будуємо свою роботу. Багато залежить від небайдужих людей на місцях. Майже у всіх селах є ліквідатори, які займають активну громадську позицію. Це Сергій Сабадин з Писарівки, Олекса Рабцун з Почапинець, Михайло Норенко з Будищ, Володимир Журжа, Валентин Кучер з Лисянки, Михайло Вдовиченко з Бужанки, Олександр Поліщук і Микола Бевз з Кам’яного Броду та інші. Є серед них і дві жінки – Тетяна Учасова та Надія Богомолова. Останню, до речі, за сприяння депутата обласної ради Олександра Воскобойніка нагороджено медаллю «Чорнобильська пошана».
–Володимире Васильовичу, а чи є підтримка від керівництва вашої обласної організації, місцевої влади?
– Так. Голова обласної спілки Ольга Янчук постійно цікавиться життям лисянських чорнобильців, бере активну участь у вирішенні наших проблем. Зокрема, переймається санаторно-курортним лікуванням, пенсійним забезпеченням. Не забуває про подарунки до свят, нагороди активістам до пам’ятних дат. Керівники територіальних громад Лисянщини Анатолій Проценко, Валентина Стадник і Микола Демерза теж ніколи не відмовляють у допомозі чорнобильцям, вдовам померлих учасників ліквідації аварії. Зокрема, за сприяння Лисянської ОТГ нам виділено кабінет, де ми можемо збиратися, замінено вікна у лікарняній палаті чорнобильців, де вони проходять реабілітацію весною і восени, одержали дозвіл на спорудження пам’ятника померлим ліквідаторам у Журжинцях. Земельні питання допомагають вирішувати депутати Олександр Короленко і Євген Головнич. Словом, ми не одні. І це вселяє надію.

Олександр ЩЕРБАТЮК