Вісті Черкащини Як живе село і працює на перемогу Петрівська Гута на Лисянщині
Петрівська Гута, яка підпорядкована Журжинецькій сільській раді у Лисянській громаді, не завжди мало таку назву. Як розповідають старожили села, це була і Барська Гута, і Циганська Гута, і Журжинська Гута. За переказами, в давнину пан за п’ять гончих псів виміняв п’ять циганських сімей, які тут осіли. Пізніше, за радянських часів, сюди на заробітки приїхало на заробітки багато молодих жінок із західних областей України, які повиходили заміж за місцевих хлопців. Ось тепер тут і мешкають нащадки тих циган і українців.
«Сама назва поселення пов’язана з відомим в Україні ще з часів Київської Русі гутництвом – промислом з виготовлення скла. В давні часи тут працював склодувний завод. Був і винокурний завод, де виробляли з картоплі спирт, два цегляні заводи. Вже немає тут ні тваринницької ферми, ні млина, ні магазинів, де працювали більшість гутян. Залишились лише клуб та фельшерський пункт. Роботи для жителів села, яких налічується трохи більше сотні, немає, тому вони змушені їздити на роботу в Київ або за кордон: в Чехію, Польщу. Ті, що залишились дома, теж не сидять склавши руки: вирощують для себе і на продажу горіхи, яблука, городину, живність. Гутяни дбають про порядок не тільки у власному дворі, а й намагаються своєю маленькою громадою утримувати село в зразковому стані. Вони беруть активну участь у весняній толоці, косінні трав і бур’янів, ремонті доріг, впорядкуванні кладовища. З початком війни багато з них долучилися до волонтерської роботи (на знімку). Надають ЗСУ допомогу продуктами харчування: виготовляють тушонки, каші, паштет, збирають кошти для потреб захисників на фронті, десять з яких є жителями Петрівської Гути. Кожен вірить, що моральна і матеріальна підтримка зігріє серце воїнів та надасть їм наснагу боронити Україну і повернутися з Перемогою», – розповів староста Журжинецького старостинського округу Сергій Гавриленко.
Іван СМОЛІЙ
