Як живе «наймолодша» з територіальних громад на Лисянщині

Сьогодні наша розмова з Миколою Демерзою, з головою Виноградської територіальної громади, що на Лисянщині. Говорили про актуальні проблеми, перші підсумки роботи, сподівання та перспективи розвитку.
– Миколо Анатолійовичу, ви одними з перших, ще в 2016 році заявили про створення Виноградської ОТГ, однак, не так сталося, як гадалося, цей процес пригальмувався на роки. Чому?
– Коли розпочався процес об’єднання, люди зрозуміли, що це є якийсь прорив і можливості для змін, адже неможливо було далі працювати за тим механізмом, який існував. У нас досить позитивно сприйняли реформу, почали швиденько збирати необхідні документи, однак вже з перших кроків наткнулися на стіну нерозуміння, недовіри і навіть неприхованої ворожнечі з боку окремих керівників, голів сільських рад. У Мар’янівці несподівано заявили, що хочуть мати власну ОТГ, у Босівці вагалися, куди примкнути, у Шубиних Ставах взагалі не хотіли чути ні про яке об’єднання. Ентузіазм згас, було втрачено два дорогоцінних роки, за які можна було б багато зробити, адже ми починали водночас з Мокрою Калигіркою, яка сьогодні є одним з флагманів децентралізації.
Взагалі, щодо підходів і рішення влади до процесу децентралізації, у мене є власна думка: насправді це є роз’єднанням, а не об’єднанням громад. Багато сіл занепали – безробіття, відсутність якісної медицини, молодь виїхала, хати порушились, двори позаростали… Владі потрібно було реагувати на ці реалії. Зайнятись оптимізацією, десь об’єднати сільські ради, зробити зміни в організації надання медичних послуг, освіти, тощо. Однак сталося те, що сталося.
– Які були перші кроки об’єднаної Виноградської громади?
– Перші дні і місяці роботи керівництва ради і депутатського корпусу були доволі непростими, адже викликів та завдань стояло чимало. І все потрібно було робити одночасно: кадрові призначення, формування структури виконавчого апарату, виконкому, тощо. Частина депутатів відразу пішла в опозицію до мене, як голови громади. У складі депутатського корпусу, на мій погляд, є амбітні, толкові, досвідчені люди, які віддають свій час, знання, досвід для розвитку громади, а є й такі, що займають позицію «своя сорочка ближче до тіла». Хоча всі мають пам’ятати, що підзвітні лише виборцям, які довірили представляти та відстоювати саме їхні інтереси. Особливо резонансним було питання призначення сільських старост, так як законодавці позбавили людей права їх обирати.
– Які бачите головні проблеми для Виноградської ТГ та шляхи їх вирішення ?
– Проблем ціла низка. Вони пов’язані і з медициною, і освітою, кадровим потенціалом… Це ремонт доріг, опалення закладів культури, прибирання снігу, організація якісного надання адмінпослуг. Не відкрию великої таємниці, якщо скажу, що для їх вирішення потрібні кошти, і досить чималі. Нинішнього року ми не отримали інфраструктурної субвенції через пандемію, тому коштів на розвиток практично немає. Левову частку видатків нашого бюджету займає освіта, і тут якраз найбільше проблем, вирішення яких суттєво поліпшить життя громади. Для прикладу: у Рубаномостівському НВК навчається лише 8 дітей 1-4 класів, та ще в дитсадку 7 дітей, у Федюківському – 7 школярів 1-4 класів і 9 дошкільнят, але з бюджету на їх утримання виділяється майже 1977,4 тисяч гривень. У Ріпчанській філії нараховується 28 учнів, у Босівській – 34. Причому, у більшій половині класів взагалі немає учнів. І в найближчій перспективі таких порожніх класів буде все більше, бо народжуваність в селах впала до нуля. На останній сесії ми вирішили на умовах співфінансування придбати автобус і возити дітей з цих сіл у Виноградську школу, де створено всі умови для повноцінного навчання. Це непопулярний, але єдиний вихід із ситуації, і я певен, що вчителі і батьки підтримають це рішення.
Більшість підприємств на території нашої громади є аграрними. Тому ми виступаємо за прозорість у земельному питанні. До речі, більшість питань на сесіях стосується саме землі, і, буває, дискусії на цю тему тривають до шести годин поспіль. На жаль, можемо сьогодні констатувати, що є орендарі, які укладали довгострокові угоди під 6-7 відсотків оренди, а хтось поруч багато років виплачує близько 10 відсотків і більше. А є приклади самозахвату землі, коли взагалі нічого не оформляється і, відповідно, нічого не сплачується до бюджету. Таке явище неприпустиме.
Отож, впевнений, що ми маємо додатковий фінансовий потенціал, який потрібно залучити на користь громади. Звичайно ж, треба все для цього зробити, а відтак сподіваюсь і на свідомість самих орендарів, яким ми цього року запропонували всім переукласти угоди під 12 відсотків оренди. Наразі чекаємо на їх реакцію.

Олександр ЩЕРБАТЮК