Як лисянські вчителі допомагають армії

Освітні заклади Лисянщини сьогодні стали штабами допомоги. На вимушених канікулах, які спричинила війна, і вчителі, і учні не сидять по домам без діла, а намагаються внести свій вклад у перемогу над ворогом. Щоранку вони йдуть до своїх шкіл, щоб не вчити і вчитися, а робити те, чого вкрай потребують бійці територіальної оборони, захисники Києва, Василькова, Броварів, інших міст, де тривають інтенсивні бої з російськими окупантами. Всі працюють злагоджено, чітко, не зважаючи на час, навіть забуваючи про обід. В обох лисянських школах їдальні стали цехами з виробництва тушонок, кашів, пекарнями з випічки пиріжків, булочок. Освітяни наробили сотні бутербродів, наготували на відправку різних консервацій, і солодких і солоних.

Ми побували в спортзалі Лисянського НВК, який сьогодні став центром з виготовлення маскувальних сіток для територіальної оборони. Він нагадує мурашник, де зібралися десятки вчителів, учнів, їх батьків, пенсіонерів і мам з малими дітьми. І кожен з них зайнятий ділом: одні ріжуть матерію на тоненькі стрічки, інші їх в’яжуть на рибальські сітки. Причому, тут є своя особлива техніка, щоб блокпост чи бліндаж залишались невидимими для ворога. У сітках, тканині, до речі, нестачі немає, їх несуть звідусіль.

Найбільш пожвавлене місце в Лисянці – центр гуманітарної допомоги. Сюди стікається все,що наготували вчителі і інші жителі Лисянки та навколишніх сіл. На складі продукти, а їх більшість, фасують у ящики і відправляють за призначенням. Чи не щодня, як наповнюється склад, за вантажем приїжджають лисянські волонтери Валентин Стецький і Андрій Проців. Дорога на передову небезпечна, кажуть вони, тож доводиться брати зброю. Але, дякуючи Богу, вони повертаються додому живими і здоровими, але з важким тягарем на душі від побаченого. Та головне, що вантажі доставлені, їх на передовій чекають і завжди щиро дякують жителям Лисянщини за їх щедрість і небайдужість.

Олександр ЩЕРБАТЮК