Вісті Черкащини Як два крила: історія подружжя військових з Лисянщини, варта захоплення і поваги
Чоловік і дружина – на фронті. Це – сьогодні не дивина, а буденність, данина страшного і жорстокого часу, в якому ми живемо. Це і – як два крила: якби одне, не дай Боже, зламалося, друге б не полетіло…
Вони такі різні, і разом з тим однакові. Стриманий, розважливий, раціональний Руслан,запальна, добродушна, рішуча Наталія. З перших хвилин розмови відчувається, що ці симпатичні люди у військових одностроях — одне ціле. Пара, яка доповнює і наповнює одне одного. Подружжя, яке з перших днів вторгнення — у ЗСУ. Вони – жителі Чаплинки, що на Лисянщині, які в мирному житті лікували односельців і розвивали бізнес, а у час біди добровільно приєдналися до людей, близьким їм за духом, і стали воїнами, захисниками.
Руслан і Наталія Шпаки воювали в одній роті, в одному батальйоні Окремої Президентської бригади імені Б. Хмельницького. Відповідно: куди чоловік, туди й жінка. Вона — старша бойова медикиня, він – водій, сержант-піхотинець.
«Для мене були найгірші моменти — коли він на позиціях, де кипить бій, рвуться снаряди і міни, а я у відносному тилу – за 20 кілометрів від передової — зізнається Наталія. — Я чую по рації, що там відбувається. Це той випадок, коли краще бути поруч і знати, що з ним, ніж бути далеко і не знати нічого. Руслан – із тих відчайдух, хто проривається туди, куди інші не йдуть. Вони не ховаються: везуть боєприпаси,вивозять поранених з пекла під обстрілами, зустрічають ворога у відкритому бою, озброєні одним «калашом» і кількома «рожками» до нього. І – часто без шансів повернутисяназад, і щоразу – між життям і вічністю. Але, мабуть, у найважчі хвилини, чоловіка рятувала любов і молитва дружини. Так було і під час контрнаступу ЗСУ на Запорізькому напрямку у 2023 році.Наступати, за словами Руслана, завжди важче, зростає кількість втрат, як серед живої сили, так і військової техніки. Це він сповна відчув на собі. Під час одного із запеклих боїв, він витягував з поля бою поранених побратимів, а Наталя надавала їм першу медичну допомогу. Аж тут приліт, і – темнота… Численні осколкові поранення, здавалось, не сумісні з життям. Але є на небі Бог, а на землі Ангел-охоронець, дружина і медик, справжня берегиня і є непереборне бажання жити для неї і дітей. Руслану дніпровські та київські хірурги зробили 12 операцій, чоловік латаний-перелатиний, але не зломлений ні духом, ні тілом. Звільнившись із ЗСУ через важке поранення, він продовжує вести активний спосіб життя, як і раніше, займається підприємництвом. Минулого літа вирощував кавуни, збудував невеличку тваринницьку ферму.
Їх почуття на війні лише посилилися, бо зрозуміли, що можуть втратити. Там, де щоденний ризик смерті, стосунки стають набагато глибшими й міцнішими.
Вони одностайні в одному: москалям не потрібні ні ми, ні наша земля, вони просто хочуть нас знищити. Й тут дуже все просто: ворог перед нами — і його треба виганяти з рідної землі.
За виняткову мужність, успішне виконання бойових завдань, героїзм, знищення ворога та порятунок побратимів, Руслан Шпак удостоєний однієї з найвищих військових відзнак Головнокомандувача ЗСУ – «Золотий хрест», а Наталя нагороджена не менш важливою солдатською медаллю – «За врятоване життя».
Іван СМОЛІЙ
