Вісті Черкащини Вирвалися з пекла війни. Як живуть переселенці на Лисянщині
Щоб хто не казав, але кожен, хто зміг вирватися з пекла війни – герої. Бо для того, щоб спробувати втекти з-під обстрілів також потрібна сміливість. Багато людей просто не доїжджали – їх прицільно розстрілювали або вони потрапляли під хаотичні обстріли та бомбардування загарбників. У Бужанській громаді на Черкащині, як розповіла її голова Валентина Стадник, на початку війни було більше тисячі тимчасово переміщених осіб, в основному – постраждалі від війни жителі Київської області. Нині більшість з них повернулася додому, у звільнені міста і села. Натомість тут почали шукати прихисток біженці з Донеччини, Харківщини, Херсонщини. Сьогодні майже 300 осіб, які прибули в громаду, мають дах над головою, гуманітарну допомогу.
«Війна прийшла і перевернула все наше життя. У нас був гарний будинок у селі під Соледаром на Донеччині, робота. Війна зруйнувала всі наші плани. Все стало інакше. І зараз ми шукаємо можливості для початку нового життя – оселилися в селі Кам’яний Брід на Черкащині», – згадує Валентина Бірген, готуючи обід для своєї великої родини.
Жінка розповіла, що в їхньому селі, справжнє пекло настало чотири місяці тому. Почастішали ворожі обстріли, снаряди лягали все ближче до їхньої хати на околиці. Спочатку вбило двох чоловіків, які мирно бесідували на вулиці, потім ще одну людину біля магазину. Потім був приліт міни чи снаряда прямо на їхнє подвір’я. Руйнувань зазнала вся вулиця. Мешканці села почали масово виїжджати.
«Я не думала, що все буде настільки серйозно. Про майно тоді ніхто не думав. Люди брали тільки найнеобхідніше .Тому, що сподівалися, що все невдовзі затихне, і вони повернуться. Але військові з тероборони ( я їм готувала їжу в шкільній їдальні) порадили швидше евакуюватися, бо, сказали, війна буде довгою. Ми всією сім’єю з шести осіб, серед яких двоє дітей, спочатку дісталися Кропивницького, потім поїхали в Чернівці, де працювала донька. Але пробули там недовго. Маленька квартира, за яку підняли ціну до 400 доларів на місяць, нас не влаштовувала. Ось так, через своїх односельців, які знайшли притулок у Кам’яному Броді, і ми опинилися в цьому селі. Коли сюди приїхали, то були розгублені. Сільський староста Віктор Гладченко допоміг нам знайти житло, повністю умебльоване, з кухонним начинням. Ми щиро вдячні за таку турботу. Швидко перелаштувалися, почали спілкуватися з людьми і зрозуміли, що нічого страшного нема. Сусіди у нас привітні, допомагають чим можуть. Провели інтернет. Діти знайшли друзів. Поруч з нашим новим домом тече річка Гнилий Тікич, яку ми дуже вподобали», – розповіла жінка.
Родина регулярно отримує гуманітарну допомогу: продукти і речі. Коли закінчиться війна, всі хочуть повернутися додому, незважаючи на руйнування, завдані ворогом. Поки що запасаються на зиму дровами, а весною планують садити город. І – чекають на перемогу, після якої, надіються, вже нікуди не поїдуть з рідних місць. Бо дома, кажуть – найкраще.
Олександр ЩЕРБАТЮК
Читайте також: Військовим з Тальнівщини на передовій не вистачає 16 тис. грн., щоб відремонтувати необхідну для них автівку
