Вісті Черкащини Виноградські «павучки» на Лисянщині плетуть сітки навіть у темряві
У приміщенні Виноградського сільського будинку культури на Лисянщині вранішньої пори – напівтемрява: за графіком відключили світло. Під стелею горить кілька люмінесцентних ламп, які освітлюють дерев’яні каркасі, біля яких кипить робота. На каркаси натягнута сітка-основа, у яку вплетені смужки тканини сіро-коричневих відтінків – усе для того, щоб зливатися з ландшафтом. Поруч – пакети й мішки з нарізаними стрічками тканини й готова до відправлення на фронт продукція.
Це – волонтерськиий центр Виноградської громади, де щодня плетуть маскувальні сітки для військових. Такі сітки сьогодні дуже потрібні на фронті для маскування техніки, позицій, бліндажів, окопів. Їх замовляють бійці з різних напрямків. Самі сітки теж змінюються з огляду на технічний прогрес і нові потреби. Їх плетуть щільніше, уважніше, щоб дрони не могли виявити укриття.
«Плести сітки в нас почали на постійній основі у 2024 році, і за цей час вдалося виготовити їх 130 штук. Завдяки нашим бджілкам-трудівницям і майстриням на всі руки. Це -люди «золотого» віку, різних професій, яким по 45 років і більше. Вони вміють і вишивати, і шити, і плести. Найстарша за віком – Катерина Петрівна Лисяна, якій вже 77 років. Для всіх тут є робота. Працюють по кілька годин на день, в кілька змін, з дев’ятої ранку до шостої години вечора. Звісно, коли влітку на городі в нас робота, тоді нема часу. А як тільки закінчилися жнива, все поприбирали, ми знову тут, щоб наші хлопці могли хоч якось прикритися, захиститися від цих чорних страшних дронів. Долучаються і чоловіки, зокрема, Андрій Козачук, Сергій Вдовиченко, Микола Коваленко.
Кошти на матеріали для сіток жінки збирають самі, створили в соцмережах волонтерську групу «Рідне село», де оголошують збори, звітують про свою роботу. Ми перейшли з тканин на професійний матеріал – спанбонд. Його закуповуємо рулонами, далі все йде на розрізання. Запити стали складніші. Якщо раніше це були сітки шість на чотири, то сьогодні фронт просить великих розмірів – для техніки, бліндажів, позицій”, – розповіла керівник волонтерського осередку Тетяна Самелюк.
Серед волонтерів-«павучків», яких більше двадцяти, є немало таких, які ходять на сітки, як на роботу, із дня в день. Задля чого? «Задля перемоги – це по-перше. А по-друге, у нас діти, внуки воюють, у декого й загинули на цій проклятій війні. Бога молимо, щоб тільки закінчилася це жахіття, і прийшли додому всі. Думаємо, що наші сіточки прикриють і збережуть їх життя «, – пояснюють вони.
Проте нині до волонтерського центру приходить дедалі менше людей. “Нам не вистачає рук. Щодня треба створювати десятки квадратних метрів маскувальних сіток, а людей немає. Можна прийти до нас навіть на годину. Ніхто не змушує, не міряє продуктивність. Це благодійність. Внесок кожного. Просто приходь – і зроби те, що можеш. Тоді й мир та спокій стануть ближчими», – закликає Тетяна Самелюк.
Іван СМОЛІЙ
