Вісті Черкащини Волонтер з Лисянки про те, «навіщо воно тобі треба» і ковток свіжого повітря
Чим тільки не доводиться займатися волонтеру з Лисянки Миколі Дяченку. Збирати по громадах кошти, продукти, маскувальні сітки, купувати авто, виготовляти скоби для бліндажів, доставляти все це безпосередньо до військових на передову. Кожна поїздка, кожен донат, кожна закрита потреба захисників – окрема історія, якою він завжди ділиться в соціальних мережах, висловлючи своє захоплення неймовірною волею до перемоги як цивільних, так і військових українців.
«Нещодавно трапилася така історія одна історія: дружина військовослужбовця звернулася до мене з проханням придбати зарядну станцію для підрозділу, де воює чоловік. Річ дорога, і відразу необхідну суму не збереш. Підготували чуттєве відео, щоб справи пішли швидше. Аж тут пише мій товариш Юрій, що, мовляв, проблема вирішена – він купує цю станцію за власні кошти. Виклав більш як 50 тисяч гривень. За його словами, таким чином він зробив собі подарунок у день народження, допомігши нашим захисникам. Просто неймовірні у нас люди!
Що я тільки не чув на свою адресу: «навіщо воно тобі треба?», «що ти з того маєш», «куди воно все йде», «всім хороший не будеш», і купу всього іншого. Але я скажу так: коли отримуєш подяки від хлопців, навіть просто коли тобі телефонують, спілкуються і кажуть, що твоя робота важлива – то стає не те що приємно, це просто отой ковток свіжого повітря, який не дає зачахнути в сучасних реаліях». А бійці 30-ої окремої механізованої бригади в Подяці волонтеру написали такі рядки: «Ваша праця – це світло, яке пробивається через темряву військового випробовування і дарує надію на перемогу…»
Микола Дяченко розповідає, що перший хто наштовхнув його на волонтерство був його Володимир Матвійчук з Ватутіного, а коли зник безвісти на фронті його товариш Олександр Щука з Лисянки, взявся серйозно допомагати ЗСУ, і зізнається, що без дружини Альони, без підтримки жителів Лисянщини та Звенигородщини не зробив би стільки добрих справ.
Іван СМОЛІЙ
