Вісті Черкащини Вчительську долю освітянці з Лисянки напророчила сільська провидиця
Якщо чути у Лисянському ліцеї №1 веселий галас, музику і пісні – це йдуть заняття у 1-Б класі за проєктом «Інтелект України». Клас – вчительки Надії Петрівни Коваль з яскравим написом на дверях: «Ми – діти європейської родини». Про неї багато схвальних відгуків від батьків, дітей та колег.
Мами знають, наскільки важливе, без перебільшення, місце перший вчитель посідає у житті кожної родини: «Надія Петрівна –не просто вчитель, вона –друг, порадник і друга мама. Вона виховує не просто розумних дітей, а закладає їм прості, але вкрай необхідні людські якості – доброту, любов, чуйність і щирість», – кажуть батьки першокласників. Вони розповідають, як під час повітряної тривоги діти відразу біжать до вчительки, як пташенята, туляться до неї з усіх боків, шукаючи захисту під її крилом. І це – найвищий прояв довіри і любові.
На педагогічній ниві Надія Коваль вже 32 роки. Закінчила Богуславське педучилище, потім Уманський педуніверситет. У Лисянську середню школу, на ту пору, прийшла на роботу за власним бажанням, знаючи, про високий рейтинг навчального закладу на Лисянщині. Спочатку працювала на групі подовженого дня, педагогом-організатором, а потім набрала перший у житті клас з маленьких, допитливих чомучок. З того часу вже випустила з початкової школи у дорослий світ більше ста учнів. Одні з них вже самі стали батьками, інші – ще навчаються в старших класах. Але їх об’єднує одне непереборне бажання: при нагоді зайти в клас улюбленої вчительки, поговорити з нею, обняти, як раніше. Цікаво, що навіть хлопці не соромляться це робити, пояснюючи, що Надія Петрівна «найкраща вчителька і друга мама».
– Чому вирішили стати вчителем? Мабуть, так було написано на небесах, бо ще будучи школяркою у своїх рідних Ріпках, я одного разу несподівано почула від старенької сільської жінки: «А ти ще не вчителька?», – розповідає про свій шлях у професію. – Через багато років я розумію, що та зустріч не була випадковою. Бабуся, очевидно, мала дар провидіння. Та й у мене завжди перед очима був образ першої вчительки Ольги Титівни Бабенко: усміхнена, спокійна, добра, уособлення інтелігентності. Я люблю свою професію. Щоб дітям було цікаво у школі, навчання має бути яскравим, інтерактивним і практичним. З учнями завжди потрібно бути щирою, чесною, бути генератором ідей, щодня цікавою. Важливо орієнтуватися на учнів і для учнів. Я їм завжди кажу, що, звичайно ж, треба старатися вчитися добре, проте головна наука, яку всі ми маємо засвоїти – бути людиною. Будь-які досягнення і професійні висоти не варті, щоб переступити через людську гідність, чесність, достоїнство, – каже жінка.
Сучасні діти не люблять стандарту, шаблону. Тому вона своїх першокласників ще з першого вересня привчає, що кожного дня має бути якась цікавинка. Мабуть, тому вони найбільше люблять предмет «Я пізнаю світ». Але для того, щоб передати вихованцям ці цікавинки Надії Коваль самій потрібно весь час підтверджувати свою професійну майстерність. Вона – постійний учасник майстер-класів, вебінарів, конкурсів, семінарів, веде свій сайт «Від серця до серця». Десять років поспіль вона була головою методоб’єднання вчителів початкових класів.
«Хочу, щоб в майбутньому, коли дітей запитають: «Чим вам запам’яталась початкова школа?», вони відповіли, що було цікаво. Хочу, щоб в них залишились незабутні враження, щоб вони хотіли мене зустрічати, бачити. Хочу, щоб ніколи не розчаровувались, любили життя і бачили прекрасне в простих речах», – висловила свою заповітну мрію Надія Петрівна.
Іван СМОЛІЙ
