Вчать говорити, ходити і ложку тримати. Особливості роботи лисянських вихователів

Є такі професії, які в людей однозначно асоціюються з чимось добрим і світлим. Медсестра уособлює милосердя, перша вчителька – увагу і турботу, а вихователька дитсадка – другу маму. Не секрет, що багато молодих батьків, віддаючи дитину в руки виховательки, няні, спочатку недооцінюють їх роботу. Мовляв, хто не зуміє доглянути за дитиною, нагодувати, погуляти, казку почитати, по голівці погладити. Виявляється, цього мало. Значно важливіше завоювати їх любов, стати для них справді другою мамою.

– Любов до дітей нічим не підміниш – різницю вони вловлюють відразу, сфальшивити не вийде, – переконана вихователька дитячої дошкільної установи «Веселка» з Лисянки Любов Копійко. – Вихователька повинна бути гідна цієї любові, не викликати у дітей розчарування. Інакше все пропало, май ти хоч три педагогічні освіти, але коли не знайдеш ниточку до їх маленьких сердець – марно ти вчився, не ту професію обрав.

38 років роботи з дітьми, зізнається Любов Дмитрівна, дали їй можливість проявити все найкраще, що в ній було закладено при народженні, і про що вона навіть не підозрювала. Діти, каже вона, захоплюються всім, чого не вміють робити самі. Але вони хочуть всьому навчитися. Тому вона відкрила в собі талант співачки, здібності рукодільниці, і вірші їй доводиться складати, і перевтілюватися в героїв дитячих казок. А іноді навіть експерементувати. Приміром, під який спів малеча швидко засинає? Звісно ж, скажете, нічого кращого ніж колискова немає. А от і ні – сучасним хлопчикам й дівчаткам, виявляється, сон навіює спів.

Любов Копійко все робить із задоволенням, бо знає, що малюки, як ніхто інший, оцінять її розповіді, малюнки і пісні, а головне – її фантазію, адже вони найкращі в світі фантазери, і найбільш вдячні глядачі і слухачі.

В цьому переконана і помічник вихователя, або ж няня Людмила Хоменко. У віці 20 років вона, в пошуках роботи, переступила поріг «Веселки», та й залишилася тут, вирішивши, що нічого дивовижнішого немає, як ростити дитину. Відрадно, що й обидві її доньки мають таке ж переконання, стали вихователями й працюють у дитсадках селища.

–Вони, мої вихованці, приходять у групу крихітні і геть зовсім безпомічні. Хто говорити не вміє, хто ходити як слід не навчився, хто ложки в руках ще не тримав, – ділиться Людмила Олексіївна. – І, залежно від обставин, далі доводиться перебувати в різних ролях: я для них учитель, який все знає, всього навчає, і товариш по грі, і близька людина, яка все розуміє й допоможе в будь-яку хвилину, до якої можна пригорнутися, довіритися. Ти маєш бути лагідною і доброю, врівноваженою і спокійною, щоб через кілька років, випускаючи їх з дитсадка, відчути миттєвості щастя від усвідомлення того, як вони виросли, порозумнішали, і готові далі впевнено йти по своїй життєвій стежині.

Іван СМОЛІЙ

Читайте також: 8-річній школярці Олександрі із Тального потрібна допомога на операцію