Вісті Черкащини Улюблена справа дала шанс кулінару з Лисянки стати успішною
З лисянським підприємцем Людмилою Мішурінською зустрічаємося о 8 ранку в її привокзальному кафе. «Це мій звичайний робочий графік. Все залежить від об’єму роботи. Зазвичай, о восьмій я вже на місці, та можу приїхати і раніше. Але не хвилююся за роботу моєї команди, тому що колектив хоч і маленький, але це справжні професіонали своєї справи», – зауважує моя співбесідниця.
Вона вже більше двох років орендує приміщення закладу громадського харчування, яке чомусь ніколи не мало назви, але про яке знає багато поколінь жителів Лисянщини. Мало хто сюди не забігав в чеканні автобуса. Хто за гарячим пиріжком, хто за кухлем пива чи склянкою соку, а для водіїв автобусів було ледь не щоденним атрибутом зупинитись тут на сніданок чи обід. Кілька років заклад був закритий, і майже ніхто не сумнівався в Лисянці, що приміщенню, та ще в такому жвавому місці, судилася доля якогось чергового магазинчику. Та, за словами пані Людмили, знайшлися добрі люди, які захотіли відродити славу колишнього закладу громадського харчування. Здійснити цю добру справу запропонували відомому на Лисянщині знавцю кухонної справи, здібному технологу й організатору Людмилі Мішурінській.
–Лисянка завжди славилася і своєю кухнею, і гостинністю, – починає розмову із спогадів Людмила Станіславівна. – Про знаменитий борщ з пампушками, автором якого є незабутня Лукерія Нестерівна Бутенко, я почула ще в дитинстві. Навіть столичні міністри вважали даремно змарнованим часом під час робочих поїздок на Черкащину, коли не скуштували Лукериного борщу. Мені пощастило, завдяки тому що з нею працювали в «Чайній» моя бабуся, а потім і мама, знати майстриню особисто. Вже тоді я зрозуміла, що у цій, на перший погляд, простій роботі, без творчості нікуди. Хороший кухар здатен зробити щось незвичайне зі звичайних продуктів. Кожна страва – унікальна, має свій смак, аромат, вигляд. Будь-яку з них, при великому бажанні і натхненні, можна перетворити у маленький кулінарний шедевр. Мені найбільше подобається, що із простого, тієї ж картоплі, капусти, цибулі, м’ясних продуктів можна придумати так багато всього унікального. Недарма ж лисянських кулінарів у недавні часи так високо цінували, запрошуючи на різні обласні, всеукраїнські виставки, фестивалі, де завжди дивували журі кулінарними шедеврами. Нам навіть на одному заході в Києві довірили обслуговувати народних депутатів.
Людмила Мішурінська, маючи майже сорок років безперервного стажу роботи в системі громадського харчування, вважає, що попри хист у приготуванні страв, таланту тут все ж замало, має бути ще й досвід і, зрозуміло, що не один рік. Вона почала здобувати його ще з 18 років, проходячи всі етапи кар’єрного росту. Починала з офіціанта, помічника кухаря, виконувала обов’язки касира, була старшим кухарем, завідуючою рестораном в системі споживчої кооперації Лисянського району. Із вдячністю жінка згадує людей, які в різний час допомогли їй, підтримали, поділилися своїм досвідом. Це, насамперед, мама, Майя Тимофіївна, сестра Надія, колеги по роботі Надія Пивовар, Катерина Пальчик, Лариса Байрак, Катерина Дзеціна, Володимир Сікачов, Микола Гонзір, Ольга Шіптенко. Вона зробила собі ім’я в найкращому сенсі цього слова, і починаючи власну справу у 2009 році мала всі шанси на успіх. Кафе «Зустріч», яке вона взяла в оренду, довгий час було на піку популярності в Лисянці, однак через хворобу, економічні негаразди його довелось, на жаль, закрити. Людмила Станіславівна зізнається, що вже не розраховувала повернутися у професію, майже змирилася з думкою, що попереду лише тихі пенсійні будні. Однак, дякуючи випадку, тепер, маючи солідний бізнесовий досвід, добре знаючи кон’юктуру ринку послуг, вона знову відчуває, як в молоді роки, приплив енергії, бажання творити, бути потрібною людям. Каже, ніби за спиною виросли крила. Важливо і те, що у всі її починання знаходять підтримку у коханого чоловіка.
Зараз стала дуже популярною така послуга як обслуговування клієнтів на відстані. Тобто, люди, щоб не заморочуватись із приготуванням страв до дня народження, ювілею, поминок замовляють їх у Людмили Мішурінської, знаючи, що замовлення буде виконано в строк, страви доставлені додому, як кажуть, «прямо з печі», стіл – сервірований. Причому, останнім часом, таких замовлень побільшало не лише на Лисянщині, а й у сусідній, Київській області.
Цікавлюся у пані Людмили, як можна вгадати бажання таких клієнтів , що саме вони хочуть скуштувати, що їм буде до вподоби?
– Звичайно, це дуже тонка справа, тому ми постійно в пошуку, аби все ж таки вгадувати побажання наших замовників. Але не забуваймо про неперевершені українські страви, які люблять усі. Ось на них ми і орієнтуємося. Завжди надихає, коли передають слова вдячності та компліменти тим стравам, які готуємо. Мені це приносить відчуття гордості і я радію, що люди задоволені і мають хороший настрій у цей нелегкий для всіх час. Це – найважливіше!
Олександр ЩЕРБАТЮК
Читайте також: Як чиновник Звенигородської військової адміністрації править службу у московській церкві
