Вісті Черкащини У яких районах Черкащини під час Другої світової війни активно діяло націоналістичне підпілля
На початку Другої світової війни Провід організації Українських Націоналістів вислав в Україну три похідні групи членів ОУН та прихильників, приблизно 5000 осіб. Завдання цих груп було на звільненій від радянської окупації території проголосити відновлення української державності, організувати осередки ОУН. Як діяли ці групи в нашому краї, ми попросили розповісти краєзнавця з Лисянщини Олександра Гаврилюка, який нещодавно завершив дослідження цієї, багато років приховуваної владою, сторінки історії.
– Олександре Миколайовичу, нас до цих пір переконували, що на окупованій території Лисянщини діяло лише радянське підпілля. Виявляється, це зовсім не так?
Все, що стосувалося націоналістів, у нас замовчувалося, переслідувалося і нещадно знищувалося. Але, як кажуть, з пісні слів не викинеш. Рано чи пізно правда все таки бере гору. Перша похідна група ОУН на чолі з Володимиром Коханьчуком (Дмитром Тимченком) прибула на Черкащину вже в серпні 1941 року. Логічно, що діяльність націоналістів спочатку проявилася у західних районах нинішньої території Черкащини – Монастирищенському, Христинівському, Уманському, Звенигородському, Жашківському, Маньківському і Тальнівському. Пізніше з’явилася одна із похідних груп ОУН і на Лисянщині, яка, йдучи за лінією фронту, продовжували проголошувати Акт відновлення державності й створювати українську адміністрацію. З цих підстав, на Лисянщині, з новою силою відновився національно-визвольний рух у формі підпілля ОУН і боротьби проти окупантів. В одній оунівській листівці того часу було написано: «Завдання, що стоять перед народом: створити самостійну національну державу. Без власної землі, уряду, армії немає життя для українського народу» .
– Отже, і в нашому краї жевріла надія на власну державу. На кого ж опиралися націоналісти у цьому прагненні?
Слід сказати, що деяка частина місцевого населення, в тому числі і Лисянському районі, у перші дні і тижні окупації зустрічала і сприймала німецькі війська, як визволителів. Це були переважно люди, що постраждали в період колективізації і розкуркулення, віруючі, колишні учасники армії УНР і учасники повстанської боротьби 1918-1921 років, репресовані та інші категорії населення, які потерпали від знущань сталінського режиму. У населення ще лишилась надія на відновлення чи утворення своєї держави. Керівником Лисянсього підпілля ОУН, у якому нараховувалось кілька десятків осіб, був Степан Лесюк, начальник місцевої поліції. У Лисянському районі націоналісти заклали два складі зброї. Ці люди з ОУН зустрічалися з місцевими інтелігентами та молоддю, проводили серед них національно-виховну роботу й організовували підпільні осередки в нашому краї. Місцеве населення ставилося до ОУН з повним довір’ям. Це довір’я було здобуте, кров’ю членів ОУН, яких гестапо нещадно винищувало. В очах людей, організація була носієм революційної ідеї, за яку члени ОУН вмирали з вигуком «Слава Україні!» Про кожен такий факт населення сіл і містечок довідувалося негайно, а такі випадки траплялися майже щодня.
Оунівський підпільний осередок існував і на Звенигородщині. З осені 1941 року він організовував філії «Просвіти» в селах району. Звенигородський окружний провід ОУН очолював Сивокінь – колишній агроном МТС. Одним із активних організаторів підпілля був Антін Шкільний, уродженець села Вільхівець. Весною 1942 року окупанти заарештували 15 членів окружного й районного проводів Звенигородщини і ліквідували видавництво, у якому друкували часопис «Рідне слово». Лише Омеляненку і Шкільному вдалося зникнути й уникнути арешту.
Після звільнення взимку 1944 року Лисянщини від німецьких військ, органами НКВД-НКДБ були виявлені та знищені українські націоналістичні організації в селах Кам’яний Брід, Хижинці та селищі Лисянка.
– Чи є факти, що наші земляки продовжували боротьбу за українську державність і після закінчення війни?
Після розгрому націоналістичних організацій боротьба тривала. Зокрема, в цьому була й заслуга нашого земляка з Лисянщини, уродженця села Хижинці, відомого літературного критика, літературознавця, культуролога й публіциста Юрія Лавріненка, який як радіоведучий під псевдонімом «Юрій Гайдар» з 1959 року разом з іншими розпочав свої літературні передачі на радіо «Свобода» в Нью-Йорку, США. Саме він в числі перших, оголосив світові про геноцид комуністів супроти українського народу. Сам Лавріненко опинився серед репресованих ще в 1934 році, відбув комуністичну каторгу в 1939 році, яким дивом перебрався за кордон і до кінця своїх днів боровся за самостійну українську державу.
Взагалі Українська Повстанська армія – явище феноменальне в історії національно-визвольних війн усіх народів. Вона не мали за собою жодних державних структур, ніякої зовнішньої підтримки. Боротьба ОУН і УПА в 1940-1950-х роках була найгероїчнішою в усій світовій історії. Недарма генерал де Голль сказав таке: «Якби я мав таку армію, яку має ОУН, німецький чобіт ніколи не топтав би французької землі».
Іван СМОЛІЙ
