Вісті Черкащини Свій шлях до Бога священник з Лисянщини знайшов на війні
Капелан Володимир Сеньковський відчув на собі, що таке війна ще у 2014 році, коли вперше, залишивши служіння в старовинному храмі села Орли на Лисянщині, вирушив до Волновахи, що на Донеччині. Тоді він не планував бути військовим священником, але в часи, коли українські священнослужителі добровільно їхали підтримати військових, він не зміг стояти осторонь.
«Ми їхали на 2-3 тижні до підрозділів, служили, молилися, говорили з воїнами. Це було щось зовсім нове – і духовно, і по-людськи. Після першої ротації я зрозумів: назад дороги нема. Це мій шлях», – розповідає капелан.
Наступного року він вже офіційно став військовим капеланом. З того часу отець Володимир служив у добровольчому батальйоні «Черкаси», а згодом – у штурмовому батальйоні «Айдар». Разом із воїнами він пройшов фронтові дороги.
«Ми бачили біль, втому, розгубленість. Але саме тоді я зрозумів, що головне завдання капелана – бути поруч. Не з проповіддю, а з підтримкою. Військовий після бою потребує не лише відпочинку, а й відчуття, що його чують, що Бог поруч із ним», – каже він.
Він пригадує, як у Волновасі під час молитви біля них впала міна – на відстані всього десяти метрів. Тоді всі зрозуміли – молитва має силу.
«За час мого служіння, на жаль, доводилось проводжати в останній путь справжніх воїнів та героїв, які першими стали на захист нашої держави. Були звісно й щасливі моменти, неодноразово я проводив вінчання й хрещення, дуже багато військових звернулись до Бога, у темні часи віра – це єдиний промінь надії та світла», – розповідає військовий капелан.
За віддану службу народу України отець Володимир нагороджений Козацьким орденом Українського Реєстрового козацтва, медалями «За жертовність і любов до України», «За оборону Маріуполя» та іншими почесними відзнаками.
Іван СМОЛІЙ
