Вісті Черкащини Сміливий, бо із Смільчинець: у селі на Лисянщині є свій герой, про якого зняли фільм
У селі Смільчинці на Лисянщині Олексія Латіфа знає кожен, про нього розповідають у школі дітям, і нещодавно зняли документальний фільм. Там він народився, там знайшов і свій останній спочинок. Завжди усміхнений, з почуттям гумору, яке не покидало його ні в окопі, ні під час зустрічі із земляками, яким він під час своїх відпусток розповідав про страшні речі буденно і якось так легко, що не вірилося, що ті очі бачили пекло на землі.
Ще з дитинства, розповідають рідні, Олексій любив експериментувати на кухні. Оскільки сам не уявляв свого життя без солодкого, тож і найбільше любив випікати та готувати десерти. Тому вступив до Черкаського вищого професійного училища на спеціальність “Кухар, офіціант”. Після закінчення навчального закладу працював у піцерії у Лисянці та Черкасах.
На початку війни, пригадує староста Смільчинецького старостинського округу Ніна Іващенко, він приєднався до патрулювання громади: “Він щодня виходив на патрулювання. Не було жодної покинутої будівлі, яку б він не обійшов, настільки він був уважний до всього. Помічав кожну дрібницю. Виконував завжди більше, ніж його просили”.
“Олексій з дитинства був дуже патріотичним. Коли почалася велика війна, його дома не можна було заспокоїти. Він рвався піти до ТЦК, бо дуже любив фільми, де головний герой чесний і справедливий, бореться зі злом., — говорить мама захисника Олександра. — Він пішов захищати нас усіх, заради своєї молодої дружини, заради маленької дитини”.
До війська Олексій Латіф приєднався, коли йому було лише 22 роки. Пішов добровольцем. Рідним же сказав, що отримав повістку, щоб вони не відмовляли його.
Олексій Латіф з позивним “Ведмідь” служив у 156 батальйоні 118 бригади ТрО.
До служби, як і до всього в житті, він ставився дуже відповідально. За гумором та посмішкою завжди ховався професіонал, який має бут готовим до будь-яких викликів. Він був людиною, якій можна було довірити будь-яке завдання,- так про нього згадує командир 2-ї стрілецької роти, в якій служив загиблий воїн,
За час служби в цій роті Олексій Латіф проявив себе, тож отримав підвищення — став головним сержантом роти: відповідав за його бойову підготовку. Він уже мав значний бойовий досвід, пройшов Бахмут, тож уже навчав особовий склад.
16 червня 2024 року Олексій був останній раз дома. Після цього він відправився в Донецьку область. А вранці 12 серпня він загинув. Це сталося на Сіверському напрямку біля населеного пункту Верхньокам’янське від ворожого танкового обстрілу. У серце йому потрапив уламок. Це була миттєва смерть.
“Ведмедя” поховали в рідному селі Смільчинці. Попри те, що з того часу минуло чимало часу, родина досі безмежно горює. Вони приносять на кладовище квіти й солодощі, які він любив. Говорять із ним як із живим, і досі не вірять, що саме його не стало…
Іван СМОЛІЙ
