Вісті Черкащини Щодня, наче в бій. Як працюють медсестри з Лисянки
Багато людей, які вважали медичних сестер чимось звичним, часто не дуже близьким і помітним, раптом, в розпал всесвітньої пандемії коронавірусу, вперше почали звертати увагу на представників цієї професії, які стали на першу лінію боротьби з цією небезпечною хворобою, і цінувати їх роботу. Саме лисянським медсестрам завдячують своїм життям не лише місцеві жителі, які лікувалися в коронавірусному відділенні, а й мешканці Звенигородщини, Тальнівщини, Катеринопільщини.
–Це було справжнє випробовування, чи не найважче за 30 років моєї роботи: біль, сльози, смерті, виснаження, перевтома, – згадує постова медсестра терапевтичного відділення Лисянської територіальної лікарні Олена Галайко. – Ковід дуже не прогнозований, не треба вірити тим, хто розказує, що то все політика, він є – і це дуже страшна і важка хвороба. Ще одним випробовуванням став початок війни, коли раз-по-раз лунали повітряні тривоги, часто вимикалося світло, і хворих доводилося мало не на руках виносити в укриття. Та й зараз не легше, у людей з початком війни загострилося багато хвороб.
Постова медсестра відповідає за виконання призначень лікаря, контролює прийом ліків, відвідування хворого родичами. Останній пункт, за словами Олени Анатоліївни, найважчий, бо розмова з рідними, особливо якщо хворий у важкому стані, або помер, що теж буває, вимагає ледь не дипломатичного хисту. Заспокоїти, обнадіяти, підтримати, знайти потрібні слова – цього не навчають в медичних училищах, це залежить виключно від душевних якостей людини. Іноді це вимагає чимало зусиль, але така турбота часом краще всяких ліків здатна поставити людину на ноги.
Щодня їм, медичним сестрам, зібравши всі сили в кулак, доводиться боротися з болем та страхами своїх пацієнтів. І по закінченню робочого дня їх не полишають думки про тих, хто чекає на них у стінах лікарні. Хворі люди дуже вразливі, а значить, їм обов’язково потрібен хтось, хто буде доглядати за ними, робити уколи, перев’язки, ставити крапельниці, приносити ліки. На відміну від лікаря, якого сміливо можна назвати розумом лікарні, медсестра – це, скоріше, її душа. І вона – світла та добра. Як в Олени Галайко і її молодшої колеги, процедурної медсестри Ганни Єрохіної. Ганна лише недавно працює в терапевтичному відділенні Лисянської територіальної лікарні – війна змусила її з сім’єю полишити рідне Добропілля на Донеччині і шукати нове житло та роботу в більш безпечному місці. Лисянка стала для молодої жінки та двох її дітей другим домом. Сподобалось тут і чоловікові Олексію, який нині воює в лавах ЗСУ, боронячи Донбас від російської нечисті.
–Мене добре прийняли в колективі лікарні, тут я вже почуваюся своєю, – відверто зізналася Ганна. – Стараюсь переймати все краще у таких професіоналів медсестринської справи як Олена Анатоліївна. А свою роботу я люблю і труднощів не боюся, адже до цього працювала в медпункті шахти на глибині 450 метрів.
Найбільш щасливі моменти у роботі медсестер, за їх словами, коли хворі виліковуються і виписуються, коли на прощання щиро кажуть прості слова вдячності – це для них найвища нагорода.
Олександр ЩЕРБАТЮК
